20 серпня ми б відзначали 86-річчя Валерія Шевчука — письменника-шістдесятника, класика української прози, дослідника барокової традиції та одного з фундаторів житомирської прозової школи. Народжений у Житомирі 1939 року, Шевчук пройшов шлях від молодого автора «шістдесятницького» кола до лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка, зберігаючи вірність мові, історичній пам’яті та високим естетичним стандартам. 6 травня 2025 року митець пішов із життя у Києві, залишивши велику творчу спадщину та незмінну планку якості для наступних поколінь.
Шевчук — автор складної, психологічно тонкої прози, що поєднує модерну оповідь із історичною чутливістю. Цикл «Дім на горі», роман-триптих «Три листки за вікном», есейне «Мисленне дерево» та історичний роман «На полі смиренному» — твори, які зробили його ім’я символом філігранної української прози другої половини ХХ століття. За «Три листки за вікном» письменник отримав Шевченківську премію 1988 року.
Окремий розділ його праці — повернення та сучасне прочитання давньої української літератури. Упорядковані та інтерпретовані ним тексти, зокрема збірка любовної лірики XVI–XIX ст. «Пісні Купідона», студії над літописанням та бароковою поетикою, зробили доступною ширшій аудиторії багатющу традицію, яку довго вважали «незручною» або «застарілою». Письменник працював і як дослідник «Літопису Самійла Величка», наполегливо повертаючи в культурний обіг голоси минулого.
Валерій Шевчук залишив також науковий та публіцистичний корпус — сотні статей, рецензій, передмов, які вибудували міст між університетською кафедрою та читацькою залою. Його вплив інституалізовано і в рідному місті: 2011 року в Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету започатковано Премію Валерія Шевчука — щорічну відзнаку за найкращу книжку прози українською мовою. Це — живий механізм пам’яті, що продовжує працювати для нових авторів і читачів.
Після смерті митця триває важлива робота зі збереження архіву. Родина передала частину особистих речей до київського Музею шістдесятництва: серед експонатів — бюст, світлини, документи, а також матеріали, що мають прибути з Житомира. Музей готує виставку до Дня народження письменника й Дня Незалежності — це жест неперервності, коли приватна пам’ять стає доступною всім.
Значення Шевчука — не лише у переліку книжок і премій. Його проза навчила читача чути внутрішній монолог історії, розрізняти півтони морального вибору, бачити в хроніках минулого не музейний пил, а живу енергію культури. Для Житомира він — не просто «наш земляк», а оптика, крізь яку місто ідентифікує себе у великій українській оповіді.
Саме тому редакція «Zhytomyr.city» запускає серію матеріалів-спогадів про Валерія Шевчука. Ми публікуватимемо розмови з колегами, учнями та видавцями, історії про рукописи й перші видання, маловідомі біографічні деталі, а також фрагменти епістолярію й архівні світлини. Наші тексти вийдуть до кінця серпня і далі — щоб читач мав можливість не просто «пригадати», а перечитати і заново відкрити для себе його світ.
Пам’ятати — означає діяти: читати, зберігати, передавати. У цьому — найкраще вшанування митця, який довів, що українська література здатна говорити з минулим на рівних і творити майбутнє без компромісів до якості. Світло тримається на пам’яті — і ми тримаємося разом із ним.
Раніше вже опубліковані матеріали:
«Українська літературна газета» надрукувала одразу два спогади про нашого земляка Валерія Шевчука
Місяць потому. Спогади про Валерія Шевчука — письменника, який не зраджував світові своїх героїв
Відбулась презентація книги Валерія Шевчука
«Мудрість передвічна» і телефонічні розмови
Василь Шкляр: На своєму віку я не знав людини таких знань, якими володів він
Тарас Марусик: Не стало великого Майстра слова, українського слова…
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації