На своєму віку я не знав людини таких знань, якими володів він. Багато письменників удостоювалися ситого звання академіка невідомо за що, а він – ні. Валерій Шевчук сам був україноцентричною Академією, яку нам осягати ще довго. Я не знав працездатнішої людини за нього. І не треба казати, що він ще багато міг би зробити. Більше просто неможливо. Більше не можна уявити.
Я мав щастя бути причетним до публікації його творів у журналах “Ранок” та “Дніпро”, коли Валерія Шевчука “остерігалися” інші видання. Здавалося, він не брав те близько до серця. Знав, що всьому свій час. Він прозирав у такі глибини, до яких іншим було зась.
Я не прощаюся з Вами, МАЙСТРЕ. Лиш димок від Вашої люльки гірко стискає горло…
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації