Історія спільного підприємства «Електрики, трамваю та води» закінчилася в 1932 році зі створенням окремих підприємств по кожному напрямку.
«Електротрамвод» мав багато турбот з трамваєм і водозабезпеченням та не міг сфокусуватися на розвитку виключно енергоінфраструктури, тому було прийнято рішення розділити підприємство.
А турботи з електроенергією стало більше.
В 1930 році, на березі Тетерева, відбувся урочистий пуск нової паротурбінної електростанції.
Вона почала забезпечувати підвищений попит на електроенергію від промисловості, якої в Житомирі з кожним роком продовжувало ставати більше.
Трамвай же ще деякий час забезпечував свої потреби від власної електростанції на базі депо, по вулиці Мала Бердичівська.
Але вже в 32-му році, стару електростанцію було ліквідовано та перероблено.
В приміщені дизельної обладнали ртутні випрямляючі блоки для перетворення змінного струму з нової електростанції (AC) в постійний струм (DC), напругою в 600 В для забезпечення руху трамваю.
Саме так в Житомирі зʼявилася перша тягова підстанція електротранспорту, яка зі змінами діє і по сьогоднішній день.
Приміщення колишньої електростанції в трампарку переробили на майстерні.
Чисельне обладнання старої електростанції продали.
Його новими власниками стали: Бердичівський механічний завод, Одеський водоканал, Баранівський фарфоровий завод, Київський цукротрест, та Прилуцька електростанція.
Ось такий акт оцінки обладнання електростанції склала спеціальна комісія «Електротрамводу» на чолі з управляючим А. А. Брусаном, технічним керівником, інженером Я. Б. Геллером та інженером Кожевніковим:
1. Дизель-мотор Коломенського заводу, потужністю 240 к.с., випуску 1915 року, змонтований в 1923 році.
2. Дизель-мотор Аугсбурзького заводу випуску 1912 року, потужністю 200 к.с., знятий з Рогачівської паперової фабрики і встановлений в Житомирі в 1925 році.
3. Дві динамомашини постійного струму фірми «Сіменс-Шуккерт» випуску 1915 року, потужністю 150 квт.
4. Пародинамо 3 шт., випуску 1898 року, потужністю 105 квт.
5. Пародинамомашина «Ланг» 1904 року випуску 265 к.с., на валу з двома динамомашинами «Сіменс і Гальске», потужністю 105 квт.
6. Три парові котли системи «Штейн-Мюллера» 1898 року випуску, паровий котел «Баккок-Вількокс» випуску 1904 року.
7. Мостовий кран виробництва житомирського «Сільмашу», встановлений в 1925 році, та інше обладнання.
З цього акту ми можемо бачити етапи розвитку електростанції трамваю та те, з яким обладнанням приходилося працювати трамвайникам для забезпечення стабільного руху електротранспорту в місті.
Крім нової електростанції, вже стабільно для жителів міста змінилися і тарифи на проїзд в трамваї.
Так, загальний квиток на проїзд коштував 15 копійок;
Члени профсоюзів платили 7 копійок;
А солдати, учні та пенсіонери — 5 копійок.
В 1934 році підприємство закупило близько 60 тонн рейок для прокладення відгалуження від існуючої трамвайної мережі до нової електростанції на березі Тетерева.
Так, від існуючої мережі по вул. В. Бердичівській, лінія мала пройти по Бердичівському шосе (сучасна вул. Жуйка) до мосту через Тетерів і завернути на територію паротурбінної електростанції.
Основна задача будівництва лінії — забезпечити прямий звʼязок залізничного вокзалу з електростанцією для зручного транспортування вугілля.
Для цього мали використовуватися спеціальні вантажні платформи, які мали доставляти важливий вантаж вночі, не заважаючи пасажирському руху трамваїв вдень.
До цього вугілля транспортували спеціальні «вантажні підводи», для яких тримало 20 відбірних коней.
Роботи по будівництву лінії планували розпочати з весни 35-го, але проект так і не вдалося реалізувати через хронічну нестачу коштів.
Лінію змогли побудувати лише в період німецької окупації.
Німецька окупаційна адміністрація майже одразу побудувала вантажну лінію трамваю від Товаро-Вантажного провулка по вул. Іподромній (сучасний відрізок проспекту Незалежності біля Автовокзалу) і до вул. Київської та від В. Великої Бердичівської
Через декілька років, в 1938, добудували 2-гу чергу електростанції, що дозволило значно збільшити обсяги виробництва електроенергії та забезпечити всіх споживачів.
А забезпечувати було кого. В 1937 Житомир став обласним центром. В місті розвивалася промисловість.
Будувалися нові заводи та фабрики і разом з ними — нове житло для робітників, які приїздили до міста з сіл на постійну роботу.
В тому ж році був затверджений новий генеральний план міста.
Ним передбачалося значне розширення міста та будівництво нових трамвайних ліній (разом з «перешивкою» метрової колії на широку)
Для зростаючих потреб в електроенергії навіть планували звести гідроелектростанції на Тетереві в районі скелі «Голова Чацького».
Але постійний брак коштів не дозволив реалізувати і цей проект.
Наприкінці 30-х років в Житомирі запрацювали перші автобусні маршрути.
І хоча автобус і вважався новим та перспективним видом транспорту, основне транспортне навантаження все одно припадала на трамвай.
Станом на 1940-й рік в місті діяло 5 трамвайних маршрутів:
(назви вулиць для зручності подані сучасні)
№ 1 «Центр – вул. Київська – Привокзальна площа»
№ 2 «Центр – вул. Перемоги – Православне кладовище»
№ 3 «Центр – вул. Велика Бердичівська – Міськлікарня № 1»
№ 4 «Сінний ринок – вул. Небесної Сотні – Житній ринок»
№ 5 «Центр – вул. Чуднівська – набережна Тетерева»
Велися роботи по продовженню маршруту № 2 до Панчішної фабрики, про які ми згадували в попередньому випуску.
Планувалося також розвивати інші лінії: маршрут № 3 до сучасної Смолянської площі, маршрут № 4 – до кінця Московської вулиці (сучасна вул. Небесної Сотні).
Крім того, передбачалося побудувати розворотні кільця трамваїв на кінцевих маршрутах №№ 1, 2, 3.
Адже досі трамваї рухалися в режимі реверсу, тобто, вагон прибував до кінцевої зупинки, вагоновод переходив у його протилежний кінець, брався за ручку контролера і вів вагон у зворотному напрямку. Це не давало можливості використовувати причепні вагони, бо вони були безмоторними і не мали струмоприймачів (дуг).
Тільки в районі вокзалу був споруджений так званий «трикутник», тобто маневрова система колій, що давала змогу поміняти місцями головний (моторний) і причепний вагони.
Часто в тексті можна було побачити інформацію про «постійний брак коштів» Куди ж йшли гроші у країни, яка вже 20 років як закінчила громадянську війну та закінчувала другу «пʼятилітку»?
На фінансування майбутньої світової війни та переозброєння радянської армії.
На дворі був 38-й рік, вже рік вирувала громадянська війна в Іспанії, де тоталітарні режими Європи «тестували» свої військові машини та докторини.
Світ стояв на порозі війни…
За матеріалами Георгія Мокрицького.
Фотографії без обробки.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації