19 серпня минає черговий рік від Дня народження людини, яку й досі називають Вчителем, — Володимира Федоровича Шинкарука. Поет, бард, композитор, педагог, почесний громадянин Житомира — він залишив після себе невмирущу спадщину, що продовжує звучати у серцях українців.
«Хай знають люди – десь посеред ночі горить свіча… Для них горить моя свіча!» — ці слова Володимира Шинкарука сьогодні звучать особливо боляче й водночас світло. Його свіча не згасла — вона освітлює шлях усім, хто його знав, слухав, любив.
Для родини цей день завжди був святом. Та тепер він наповнений смутком і щемом. Донька Ірина Шинкарук у своєму щирому дописі у соцмережі зізналася:
«З днем народження, тату! Цей день приносить більше смутку, ніж радості: біль втрати нікуди не дівається. Іноді думаю: добре, що тато не побачив усього жаху повномасштабної війни. Але знаю: саме кров Майдану, анексія Криму, російське вторгнення 2014 року добили його після п’яти років щоденної боротьби за життя. Якби він був сьогодні поруч, то тримав би Мистецький фронт — словом, піснею, сценою. Його твори залишаються боляче-актуальними…»
Народжений у селі Вчорайше на Житомирщині, він зумів пронести любов до рідного краю і до України через усе життя. Як професор Житомирського державного університету імені Івана Франка, він виховав покоління студентів, як митець — залишив десятки пісень, віршів та прози, а як людина — подарував світові приклад гідності й безмежної щирості.
Сьогодні Житомир згадує свого почесного громадянина зі сльозами й вдячністю. Фестиваль «Пісенний Спас», започаткований ним, тимчасово мовчить, але ми віримо: він обов’язково повернеться, бо пам’ять і любов сильніші за час.
З днем народження, Вчителю!
Світла пам’ять Вам, Володимире Федоровичу.
Ми пам’ятаємо. Ми продовжуємо.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації