Цього року, 12-13 вересня, жителі Житомира відзначають 1142-річчя від часу заснування міста. З цієї нагоди, 09 вересня, у стінах Житомирського обласного краєзнавчого музею відбулася лекція старшого наукового співробітника відділу досліджень об’єктів культурної спадщини та науково-методичної роботи з музеями області О.О. Тарабукіна «Житомир у минулому». Для відвідувачів була представлена пересувна фотодокументальна виставка – результат 30-річної роботи автора з вивчення давньої історії міста. Ґрунтуючись на артефактах, пам’ятках давнини і результатах діяльності багатьох поколінь дослідників, автор зробив невеличку подорож у минуле з метою дізнатися про основні віхи історичного розвитку території, на якій було засновано місто Житомир, починаючи від кам’яного віку до появи на цих землях войовничих кочовиків за доби розвинутого середньовіччя. Слід звернути увагу, що екскурсії, присвячені минулому нашого міста, як правило, розпочинаються від пам’ятного знаку, встановленого на честь 1100-річного ювілею Житомира у сквері за будинком правосуддя та між вулицями Кафедральною і Рильського. Але що давнього ми можемо побачити в цій історичній місцевості пов’язаного, зокрема, із заснуванням міста? Крім пам’ятного знаку – фактично нічого. Лише умовні напрямки. Тут народилося місто, а там був замок, у тому районі збереглися руїни. Наші знання про минуле міста базуються переважно на вивчені пам’яток давнини і предметів матеріальної культури, які були здобуті в результаті археологічних досліджень. Але артефакти, як і пам’ятки – безмовні свідки століть. Заговорити їх заставили незвичайні люди, які все або частину свого життя присвятили науці археології. Їм і присвячено перший розділ нашої виставки “З історії археологічного вивчення Житомира”.
Відомості про археологічні старожитності з’являються в літературі на початку – в першій третині ХІХ ст. Чиновники, подорожні, згадують про них у своїх книжках та нотатках. Так, 1809 р. побачила світ книжка губернського прокурора Степана Русова “Волинські записки”, в якій він згадує про рештки земляних валів на Замковій горі.
А. Глаголєв, який здійснив подорож від Петербургу до Австрії, під час поїздки звертав увагу на цікаві пам’ятки давнини, у тому числі на околицях Житомира. Зокрема, на Соколову гору, вершина якої була оточена земляним валом, де за народним переказом мешкав розбійник Сокіл. Чи не з ним пов’язані легендарні Сокулі на Тетереві? На планах міста кінця XVIII – початку XIX ст. також можна побачити зображення давніх укріплень на Замковій горі, Соколовій горі та Станишівці.
Перші археологічні дослідження у Житомирі провів В.Б. Антонович в 1887 р. В “Археологічній карті Волинської губернії” він подав перелік пам’яток давнини на території Житомира. Потім розкопки у 1886 р. продовжив С.С. Гамченко, який власне і заклав підвалини наукового вивчення стародавнього Житомира. Упродовж 1919-1920 рр. він провів додаткові археологічні роботи. У 1982-1983 рр. розкопки здійснював співробітник обласного краєзнавчого музею І.І. Ярмошик, 1984-1985 рр. археологічний нагляд за земляними роботами проводив автор, а у 2011-2012, та 2016 рр. тут працювала експедиція Інституту археології НАН України. Завдяки цим дослідникам ми дізналися про те, що Житомир місто давнє і виникло воно не на порожньому місці. Люди тут з’явилися ще за довго до появи Житомира, про що свідчать пам’ятки давнини. Про них ми дізнаємося із другого розділу виставки “Первісні старожитності”.
Археологічні дослідження засвідчують, що перші люди, а саме первісні мисливці на території, яку нині займає Житомир, з’явилися ще за мустьєрської епохи доби середнього палеоліту, орієнтовно 130/100 – 50/30 тис. років тому. Знахідки цього часу відомі із району Соколової гори.
Знахідки наступного періоду – пізнього палеоліту знаходимо в районі Соколової гори, Крошні, Павликівці та Зарічанах. Крім крем’яних знарядь праці на теренах міста знайдені й кістки первісних тварин – мамонта, північного оленя та дикого коня. За часів неоліту у VI – ІІІ тис. до н.е. береги річок Тетерева, Кам’янки і Крошенки, населяли племена дніпро-донецької археологічної культури. Населення займалося рибальством, збиральництвом і мисливством. У IV – ІІІ тис. до н.е. з Подністров’я на землях Житомира з’являються носії пізньотрипільської культури з новими технологіями, скотарством, землеробством, розписаним посудом, удосконаленими знаряддями праці. Що цікаво, останні не змінюють автохтонне населення, а мирно співіснують з ними тривалий час.
У середині ІІІ тис. до н.е. на землі пізньотрипільської культури з Волині проникають войовничі племена культури кулястих амфор (за І.Ф. Левицьким мегалітична культура). Вони залишили на наших землях посуд кулястої форми та поховання в кам’яних скринях.
У ІІ тис. до н.е. їх змінюють скотарі і землероби племен середньодніпровської культури, потім східнотшинецької (бронзові сокири) та білогрудівської культур.
За скіфської доби ранньозалізного віку у VII – ІІІ ст. до н.е. терени Житомира населяли племена милоградської культури (історичні неври) та місцеві племена скіфської культури, носіїв якої пов’язують зі скіфами-орачами. Крім поселень і курганних могильників в цей час з’являється новий тип пам’яток – городища. Останні відомі на Соколовій горі та в районі с. Зарічани. Тут знаходили бронзові наконечники стріл жаботинського типу, з’являються залізні вироби, на р. Крошенка було знайдено мотику.
Цікавою пам’яткою цього часу є рештки курганного могильника, виявленого в урочищі Гремляче (нині район Гідропарку). Під час розкопок у 1924 та 1945 рр. тут виявлені поховання, глиняні горщики з кулястим дном, крем’яні вироби і бронзову шпильку.
Третій розділ виставки розповідає про розселення племен у першій половині І тис. н.е. Спочатку зарубинецької культури (Тетерівка, Крошня, Богунія), а потім їх заміняють пам’ятки носіїв вельбарсько-черняхівського кола старожитностей пізньоримського періоду (Клітчин-Хімволокно, Складський проїзд). З останньою пов’язані знахідки римських монет, бронзових фібул, лощеного посуду і зброї.
У 1925 р. в районі урочища “Чорна долина” С.С. Гамченком виявлено курганний могильник празько-корчацької культури VI – VII ст. н.е.
У VIII – IX ст. н.е. на території з’являються племена Лука-Райковецької культури, які ототожнюють з історичними древлянами. Саме в цей час поселення цієї культури з’явилося на Замковій горі. Місце, звідки почав свої перші кроки стародавній Житомир. Тут можна згадати й легенду про заснування Житомира, яку відшукали військові топографи в межах старого Житомира у 40-х роках ХІХ ст. За ним “По убиении киевского князя Оскольдира, любимец его и советодатель Житомиръ, со многою дружиною, не желая служить убийцам любимого князя, удалился со двором своим в леса земли Древлянской и на высокой скале, при соединении рек Каменицы и Тетерьве основал замок, получивший потом название от имени своего повелителя”.
Четвертий розділ розповідає про Житомир на наступному етапі свого розвитку, що охоплює період Київської Русі Х – середини ХІІІ ст. В той час територія міста значно збільшилася і складалася із двох частин: укріпленого дитинця (городище) та посаду або окольного граду, яке оточувало його з різних сторін. По своєму статусу житомирське поселення належало до категорії малих міст Київського князівства, яким володіли ставленики князівського роду, про що свідчить знахідка свинцевої печатки.
На околиці міста, в районі Подолу, проходив старий шлях, а через річку Кам’янку пролягав старовинний перевіз, який вів до першого місця
поховання давніх житомирян в районі Мальованки.
Численні знахідки, виявлені під час археологічних досліджень, розповідають нам про різні сторони життя давніх житомирян, про їх побут, заняття, ремесла, торгівлю та торгово-економічні зв’язки з навколишнім світом.
У середині ХІІІ ст., про що йдеться у п’ятому, останньому розділі виставки, мирне життя житомирян перервав напад монгольських орд. Вогнем і мечем пройшлися вони землями Київщини і Волині і, очевидно, зачепили й Житомир. Про це свідчать археологічні знахідки і результати розкопок на деяких укріпленнях у місті та на його околицях (Станишівка, Зарічани, курганний могильник на Мальованці).
Довгий час житомиряни не могли оговтатися після набігів кровожерливих кочовиків, життя тут ледь жевріло. І лише поступово у XIV – XV ст. воно почалося відновлюватися. А сталося це за часів литовської доби, коли землі Київського князівства увійшли до складу Великого князівства Литовського.
Наприкінці XIV ст. в описах маєтностей, у тому числі пригородків, які належали Києву згадується наше місто, але не під звичною багатьом назвою – ЖИТОМЕЛЬ. А це вже зовсім нова сторінка в історії нашого славного міста.
Старший науковий співробітник
відділу досліджень Житомирського
обласного краєзнавчого музею О. О. Тарабукін
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації