ЯРОЦЬКИЙ МАКСИМ АНДРІЙОВИЧ
12.01.1981 – 03.09.2025рр.
Народився Максим у Житомирі, але дитячі та шкільні роки пройшли у с. Райгородок на Житомирщині, де родина жила разом із бабусею і дідусем. Там Максим закінчив Райгородську ЗОШ. Ще в юності виявляв допитливість і різнобічність: відвідував творчі гуртки, співав у шкільному хорі, любив футбол, коней, займався стрільбою у тирі. З дитинства допомагав по господарству, був завжди поруч із рідними. Особливе місце у його житті займали спільні виїзди з батьком-мисливцем, де він із братом пізнавав мужність, витримку й любов до природи.
У 18 років Максим пережив тяжку втрату — смерть мами. Разом із братом вони підтримували один одного. Попри біль, він зміг знайти свій шлях: здобув фах муляра і столяра будівельного у ПТУ №1
м. Житомира. Старанно і з любов’ю працював за спеціальністю, . Робота з деревом стала його покликанням, адже мав золоті руки і мріяв створити власну майстерню.
Максим був справжнім сім’янином: коханим чоловіком для дружини Олени та люблячим батьком для двох синів і донечки. Він забезпечував своїм дітям найкраще у сьогоденні і мріяв про щасливе майбутнє своєї сім’ї.
Повномасштабне вторгнення росії зруйнувало плани мирного життя. Максим Андрійович намагався відразу стати на захист України, та мав відмову як багатодітний тато. У червні 2023 року отримав позитивне рішення на своє прохання і став до лав Захисників. Разом із ним на захист Батьківщини став і його брат, а старший син Дмитро, беручи приклад із батька, також уклав контракт із Збройними Силами України.
Максим пройшов пекло боїв, неодноразово отримував поранення, проте завжди повертався у стрій до своїх побратимів. За мужність і самовідданість був відзначений державними та відомчими нагородами: медаллю «Ветеран війни – учасник бойових дій», відзнакою Міністра оборони України «За жертву крові в боях за волю України». Серед побратимів і командирів мав глибоку повагу та щиру довіру.
Попри проблеми зі здоров’ям, що були підставою для демобілізації, Максим не полишав службу — він втратив на війні багатьох друзів і вважав, що його місце лише поруч із побратимами, у боротьбі за Перемогу.
03.09.2025р. невблаганна смерть обірвала життя мужнього Воїна. Зупинилося серце Героя, який до останнього подиху стояв на захисті України. Його шлях мужності і любові до рідної землі назавжди залишиться прикладом для українців.
У вічній скорботі дружина, діти, рідні, близькі, друзі та бойові побратими…
Світла пам’ять і вічна слава Воїну-Захиснику!..
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації