Жителька села Велика Фосня Овруцької громади, що на Житомирщині, Валентина Галкіна понад 14 років збирає старовинні вишиті рушники, жіночі й чоловічі сорочки, сукні та деякі предмети побуту. Суспільному розповіла, що на сьогодні її колекція налічує більше тисячі вишиваних речей, а також іншого домашнього приладдя. Зібрання жінка планує упорядкувати та започаткувати музей старожитностей Житомирського Полісся.
За словами Валентини Галкіної, більшість речей із колекції вона знайшла у покинутих та напівзруйнованих старих оселях свого або сусідніх сіл громади, а також на смітниках, куди їх викинули люди. Знайдені етноречі приносить додому, пере та реставрує їх.
“Люди викидають на смітники багато цінних, як на мене, предметів та речей, зокрема, й вишиті українські рушники, сорочки, сукні, фіранки абощо. Я не можу пройти повз них. Тож, коли натрапляю на таке все, то завжди підбираю. Беру все гамузом. А вже вдома розглядаю та сортую. Що можна — перу та вичищаю. Тобто доводжу до пуття. Зараз, наприклад, у мене ціла купа отакого всього розкладено у хаті та на подвір’ї”, — розповіла Валентина Галкіна.
Валентина Галкіна показує вишиту сорочку із власної колекціії, Овруцька громада, Житомирщина,
Етноречі із колекції Валентини Галкіної, Овруцька громада, Житомирщина,
З інформації колекціонерки, під час реставрації старих етноречей вона намагається не змінювати їх традиційних орнаментів, узорів, кольорів, не обрізає вироби та не перешиває їх — аби вони не втрачали свого первісного вигляду. Для цього, каже, цікавиться відповідною літературою. Втім, з її слів, на наукові дослідження про традиційні особливості предметів народного побуту на Житомирському Поліссі вона не натрапляла.
“з того, що я читала було багато матеріалів про старожитності Українського Полісся. Були серед них дослідження про Київське, Рівненське, Волинське Полісся, а от про Житомирське Полісся інформації практично немає”, — сказала колекціонерка поліських старожитностей.
Етноречі із колекції Валентини Галкіної, Овруцька громада, Житомирщина,
З-поміж речей колекції Валентини Галкіної — чимало ексклюзивних. Одна із них, як каже жінка, — “завєсочка”.
“Я її нещодавно знайшла в одній із розвалених хат у нашому селі. Такої речі я раніше тут ніколи не бачила. Ця “завєска” в мене зараз в єдиному екземплярі. Та хатина, де я її знайшла, дуже стара була, і там колись жила бабуся мого однокласника. Тож, я йому зателефонувала і запитала, чи можу я її забрати. Він дозволив. І так я принесла її собі додому”, — розповіла колекціонерка.
Екслюзивні вишиті етноречі Валентини Галкіної, Овруцька громада, Житомирщина,
За словами Валентини Галкіної, вишитим рушникам та сорочкам в Овруцькій громаді притаманний червоно-чорний квітковий візерунок. Втім ближче до кордону з Білоруссю до вишивки додають більше геометричних фігур. Один із рушників у колекціонерки завдовжки 5 метрів. Ним, каже, обрамляли ікони у хаті. У цих краях їх здавна називали “завєсками”.
“Стандарт рушника на житомирському Поліссі, не знаю чому, бо ніде не знайшла тому підтвердження, має ширину 27 сантиметрів. Може, верстат був із таким шаблоном. А довжина рушника варіювалася від півтора до 5 метрів. І це ще короткий. Чого 5 метрів — бо в хаті була покуть, де сходились стіни і де були ікони. Зараз ми називаємо іконами, а раніше у моєму дитинстві були образи. Один рушник вішали від вікна до вікна над всіма іконами”, — пояснила Валентина Галкіна.
Етноречі із колекції Валентини Галкіної, вишиті характерним для цього краю візерунком, Овруцька громада, Житомирщина.
Жінка також розповіла, що кожна жіноча сорочка має свою історію і майже про кожну є що розповісти.
“Тут тільки одна чи дві сорочки, які мені віддали люди у нормальному стані. Решта сорочок мали страшенно занедбаний вигляд. Є у моїй колекції сорочка 1947 року пошиву. Раніше вона була з довгим рукавом. Баба не хотіла її мені віддавати, але я випросила. Чому без рукавів, бо, каже, жали жито, дуже спекотно було, то вона попросила доньку, аби та відрізала серпом рукава і там десь на полі їх і викинули”, — сказала колекціонерка старожитностей.
Валентина Галкіна розкладає вишиті жіночі сорочки та сукні, Овруцька громада, Житомирщина.
За словами Валентини Галкіної, у колекції є вишита сукня її односельчанки Ганни Мокрогуз. Одежину вишили у 60 роках минулого століття. Каже, коли вона дивиться на цю сорочку, то згадує почуття гумору та кмітливість цієї жінки.
“Повела вона мене якось у комору, відкрила скриню і дає мені сорочку і фартушка. А я кажу, що брати не буду, бо ж бачу, що це смертенний вузол. А ще свічки біля неї лежать і таке інше. Вона така була цікава жінка. Я їй кажу, що не буду це брати. А вона мені у відповідь: “Чого ти така дурна? Як я помру, то мені її одягнуть і все, ніхто цю сорочку бачити не буде. А як я тобі його віддам, то ти в музей прилаштуєш і всім будеш її показувати і розповідати, що це Ганьки Мокрогуз сорочка і фартух. І так все одно мене згадаєш”, — пригадала історію Валентина Галкіна.
Валентина Галкіна розкладає етноречі, Овруцька громада, Житомирщина.
Майстерня Валентини Галкіної на її обійсті, Овруцька громада, Житомирщина.
Зі слів жінки колекціонувати старовинний одяг та речі місцевого побуту вона розпочала у 2012 році. Станом на 21 травня 2026 року в її колекції налічується понад 1100 вишитих рушників. За період повномасштабного вторгнення російських військ в Україну вона разом зі своїми помічниками — сином та місцевим підприємцем, які допомагають їй збирати предмети старовинного вжитку, влаштували 4 виставки до Дня вишиванки. Наразі вона та її команда готується до відкриття музею старожитностей Житомирського Полісся в Овручі.
“Спочатку я думала, що створимо просто музей рушників. По селі ж пішло, що я рушники збираю. Те дало сорочку, те — вишиту наволочку, те — якогось фартуха. У мене не вистачило совісті сказати, що я тільки рушники беру, а все інше брати не збираюся. Потім мені стали передавати і чоботи хромові, і туфлі і все інше. І вийшло те, що вийшло”, — сказала Валентина Галкіна.
Речі домашнього вжитку у колекції Валентини Галкіної, Овруцька громада, Житомирщина.
Обійстя Валентини Галкіної, Овруцька громада, Житомирщина, 20 травня 2026 року.
Валентина Галкіна, Овруцька громада, Житомирщина.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації