Своє чергове засідання Житомирська міська комісія із топоніміки провела 23 лютого 2024 року. На порядку денному було декілька питань ( в оголошенні про початок роботи комісії їх було шість) , але на початку засідання було зрозуміло, що найбільше уваги викликало питання щодо перейменування вулиці Степана Маликова. Житомиряни, які хоча б іноді звертають увагу на пристрасті стосовно перейменувань міських площ, вулиць та провулків, знають, що історія із перейменування вулиці Степана Маликова триває вже сім років. Згідно закону про «декомунізацію», який вийшов у 2015-му році, С.Ф.Маликов, як партійний діяч чи державний чиновник і навіть як член КПРС, не підлягав вище згаданій «декомунізації», оскільки був командиром партизанської дивізії у 1942-1944 роках. А значить був учасником руху опору проти нацистів. Але після усіх судів у 2016-2020 роках Маликов вцілів на топонімічній карті Житомира, однак у 2023-му році черговий закон про «деколонізацію» все ж таки зобов’язав міську владу взятися за перейменування вулиці Маликова. Вже тому, що колишній партизанський командир пізніше став заступником міністра торгівлі УРСР, а це вже партійно – номенклатурна посада, яку деколонізатори вважали підставою для перейменування вулиці у Житомирі.
Але про всю цю історію на засіданні топонімічної комісії можна було й не згадувати, бо із того вийшла б та ж сама дискусія ні про що. Спочатку деколонізація розпочалася із того, що голова комісії, вона ж заступник житомирського мера Світлана Ольшанська, запропонувала представникам громадськості озвучити пропозиції щодо перейменування вулиці Маликова. Наталія Слободенюк, як громадська активістка і активна учасниця руху за перейменування вулиці Маликова, запропонувала назвати вулицю Маликова Суриногірською, Хмельовою і вулицею «Сурина гора». Зрозуміло, що така злива пропозицій від однієї особи дещо спантеличила членів топонімічної комісії. Зрештою активна декомунізаторка зазначила, що пропонує замість назви «вул. Маликова» назву Сурина гора. Тут же з’явилося запитання, яке стосувалося підстав чи причин для того, аби присвоїти вулиці Маликова прізвище поміщика-землевласника Сурина. Виявилося, що жодних підстав для того, щоб пишатися Суриним чи його «горою», у житомирян немає. Ось чому до остаточного переліку із двох запропонованих назв для вулиці Маликова було обрано спочатку назву «вулиця Хмельова», а потім ще одну назву «вулиця захисників України». Прихильники Суриної гори висловлювалися проти вшанування захисників України, мотивуючи свою аргументацію тим, що вулиця Маликова мала за протяжністю і знаходиться не в центральній частині Житомира. Ось, мовляв, більшу вулицю у Житомирі можна було б назвати на честь захисників України, а Маликова достойна лише називатися горою.
Тепер «Суриної гори» точно не буде. Ні, назва місцевості неподалік польського цвинтаря так і залишиться колишньою, але на вулицю ця назва не пошириться. А як буде називатися вулиця Маликова вже за кілька місяців, вирішать житомиряни у ході громадського обговорення. Із двох варіантів «вулиця захисників України» та «вулиця Хмельова» житомиряни мають вибрати кращий для себе варіант. Голосування буде проходити у два способи. Хтось захоче скористатися мобільним телефоном, а той, хто вважає таку форму визначення переваги не досконалою чи занадто складною, зможе написати заяву на ім’я міського голови і принести відповідну заяву у канцелярію міськвиконкому. Після прорахунку результатів голосування члени топонімічної комісії вирішать остаточну долю із перейменування теперішньої вулиці Маликова. Імені колишнього партизана на мапі Житомира більше не буде, але скоро вулиця матиме іншу назву – актуальну для теперішньої і майбутньої України назву «захисників Вітчизни», або ж нейтрально – ностальгічну назву «вулиця Хмельова», як згадка про розташовані вздовж вулиці плантації хмелю.
Варто зауважити, що члени топонімічної комісії намагалися спонукати житомирян, які вносили свої пропозиції щодо перейменувань, краще готувати для членів топонімічної комісії довідково –інформаційні матеріали щодо запропонованих варіантів. Однак ті ж самі представники топонімічної комісії могли б взяти на себе інформаційно-довідкову роботу. Адже матеріали для засідання топонімічної комісії готувалися заздалегідь, а тому знавці топоніміки та краєзнавства мали час для підготовки до зустрічі із людьми. А вимагати чи наполегливо радити людям краще готуватися для аргументації своєї позиції краще після того, як у місті запрацюють хоча б обриси певної системи інформаційно –туристичного забезпечення та інформаційно – довідкової роботи. Наразі всього цього немає. Тому й доводиться вислуховувати пропозиції про Сурину гору, про древлянського князя Мала (була й така), про Суриногірську вулицю і т.п. Слава Богу, що у когось із активістів на Маликова знайшлася чи виринула мудра думка стосовно назви «Захисників України». Ну, а далі – побачимо!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації