З невимовним болем, що стискає серце, Оліївська громада отримала страшну звістку, яка чорним смутком увійшла та залишила глибоку рану в серцях. У боротьбі за свободу, незалежність і право українського народу жити на своїй землі загинув наш земляк — Віталій Анатолійович КОРОБЧИНСЬКИЙ.
Мужній воїн, люблячий чоловік і батько, вірний побратим, людина великої душі та справжній патріот України.
Віталій народився 2 серпня 1989 року в селі Глибочиця Житомирського району Житомирської області. Навчався у Глибочицькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів (нині Глибочицький ліцей Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області), а згодом здобув професію столяра-будівельника у Житомирському професійно-технічному училищі №1 (нині Професійний коледж технічних іновацій м. Житомира»). Після завершення навчання працював майстром з виготовлення меблів, вкладаючи у свою справу душу, працьовитість і талант.
Але жодна професія не могла повністю розкрити те, ким він був насправді. Найбільшим його покликанням було бути Людиною.
Його знали як надзвичайно доброго, щирого і світлого чоловіка. Він завжди усміхався, умів підтримати одним словом, одним жартом, одним поглядом. Здавалося, що поруч із ним навіть найважчі труднощі ставали легшими. Він умів дарувати людям віру, повторюючи, що має неймовірну вдачу. І цією вірою заряджав усіх навколо. Він допомагав кожному, хто потребував підтримки, ніколи не шукав вигоди і не вмів пройти повз чужу біду.
У 2014 році відбулася щаслива зустріч із Тетяною — жінкою, яка стала любов’ю всього його життя. Він щиро прийняв її сина як рідного, а згодом Господь подарував їм донечку — маленьке сонечко, яке стало найбільшою радістю його життя. Віталій не просто любив свою доньку — він жив нею.
Кожна її усмішка була для нього найбільшою нагородою. Він мріяв бачити, як вона ростиме, зробить перші великі кроки у житті, як колись скаже йому: «Тату, я пишаюся тобою…»
1 грудня 2022 року Віталій добровільно став до лав Збройних Сил України в складі 25 – тої окремої повітряно-десантної Січеславської бригади. Він не шукав причин залишитися вдома. Не чекав повістки. Не ховався за чужими спинами. Бо знав: якщо не він — то хто?
Він воював там, де було найважче. Донецький і Луганський напрямки стали місцем його щоденної боротьби. Неодноразово був поранений, але кожного разу повертався до строю. Для нього честь військового була не словами, а способом життя.
У 2025 році він здобув кваліфікацію командира відділення. Після поранень пройшов навчання за програмою підвищення кваліфікації інструкторського складу з військової топографії та став інструктором, передаючи свої знання й досвід іншим. Бо навіть після пережитого він думав не про себе, а про тих, кому ще доведеться йти у бій.
Згодом був переведений до 71 – шої окремої аеромобільної бригади військової частини А4030, отримав звання молодшого сержанта та служив старшим водієм-електриком 1 групи бойових машин 1 аеромобільного взводу 8 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону.
За особисту мужність, незламність і самовідданість у 2024 році був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест». Але найбільшою нагородою для нього були не відзнаки. Найважливішим було знати, що поруч живуть люди, яких він захистив.
25 липня 2026 року молодший сержант Віталій Анатолійович КОРОБЧИНСЬКИЙ, залишаючись вірним Військовій присязі та Українському народові, мужньо виконував бойове завдання із захисту територіальної цілісності України, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації. Під час бою поблизу населеного пункту Добропілля Донецької області його життя обірвалося.
І немає таких слів, які могли б полегшити біль дружини, дітей, матері, рідних, друзів і побратимів. Немає слів, які пояснили б маленькій донечці, чому тато більше не обійме її, не візьме за руку, не прийде на її свято. Немає слів, які здатні втамувати біль родини, що втратила найдорожчу людину.
[02.08.2026 11:13] Витя Мельниченко: Але відтепер його серце битиметься у кожному вільному ранку України, у кожному дитячому сміху, який він захистив, у кожному синьо-жовтому прапорі, що майорітиме над нашою землею.
Допоки ми пам’ятаємо його ім’я — він живе.
Прощання з Героєм Коробчинським Віталієм Анатолійовичем пройде завтра, 3 серпня:
12:45 – живий коридор с. Іванків
13:00 – відспівування біля будинку за адресою с.Іванків, вул. Буряківка, буд. 27.
14:00 – поховання на сільському кладовищі с. Іванків
Вічна пам’ять і вічна слава Герою!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації