Перше інтерв’ю з першим новачком «Полісся». Ліндон Емерллаху згадує контрольний матч проти «Полісся» рік тому: які враження залишив суперник та що запам’яталося з того спарингу. Також футболіст відверто говорить про війну в Україні — чому його це не лякає та як він сприймає реальність, у якій живе український футбол. Окрема тема розмови — дружба з Краснічі, як вона почалася і чи допомагає на футбольному полі та поза ним.
— Як себе почуває людина, у якої починається абсолютно нова сторінка у біографії?
— Почуваюсь класно. Так і є, бо «Полісся» — це хороший, солідний клуб, який бореться за трофеї.
— Які твої враження від команди, від тренувального процесу? Що можеш виокремити?
— Враження хороші і від тренерського штабу, і від гравців. Мене тут дуже добре прийняли.
— Як щодо тренувань? Чи можеш порівняти, як це було в «Клужі»?
— Трохи важчі, ніж були у «Клужі». Так, важчі, але це нормально. Це тренувальні збори, і потрібно зараз працювати наполегливо, щоб грати впевнено у чемпіонаті.

— Багато хто в клубі каже, що ти зовні трохи схожий з Борисом Крушинським?
— Не знаю (сміється).
— Ти таке чув?
— Ні, не чув.
— То як тобі здається: схожий з Крушинським чи ні?
— Напевне, щось трохи є.
— Ти обрав 14-й номер. Чому?
— У мене в «Клужі» був 18-й номер, у національній збірній — 19-й. А в «Поліссі» — 14-й. Тому що усі вони — мої улюблені номери: 14-й, 18-й, 19-й.
— Футболіст твого амплуа, якого ти хочеш наслідувати? Твій кумир?
— Sergio Busquets.
— Sergio Busquets?
— Так.
— Чи є в тебе якісь подібні скіли, як у Серджіо Бускетса?
— Коли я дивився, як грає «Барселона», ще коли він там був — це було просто неймовірно. Бускетс, на мою думку, найкращий півзахисник. Як «шістка», я маю на увазі.
— І досі?
— Так, і досі.
— Але ж він завершив кар’єру.
— Так, він пішов з футболу. Якщо в майбутньому з’явиться футболіст, який гратиме краще за Бускетса… але поки такого немає, на мою думку.
— Рівно рік тому на зборах в Туреччині команда «Балкані», за яку ти тоді грав, проводила спаринг з «Поліссям»…
— Так, ми тоді програли.
— Що саме найбільше запам’яталося? Або ж хто запам’ятався?
— Я добре пам’ятаю ту гру. Це була складна гра для нас. Коли ми бачили, як «Полісся» бігло, як пресингувало. Це було щось…
— Чи міг ти уявити тоді, що мине рік і ти опинишся у «Поліссі»?
— Ні, але цим футбол і прекрасний. Через рік я тут, у цій команді, уявляєш?
— Те, що у «Поліссі» є Краснічі — твій співвітчизник — це краще для тебе?
— Звісно, що так. Коли ти маєш друга, з яким граєш у національній команді — це круто. Ти можеш поговорити рідною мовою, мені набагато легше. Він тут, в Україні вже півтора роки. Спершу грав у «Колосі», а тепер тут, у «Поліссі» — тож я щасливий, що він поруч.
— Скільки ви вже знаєте один одного?
— Напевне, років чотири чи навіть п’ять. Ми разом дебютували за національну команду.
— То він твій найкращий друг?
— Думаю, так.
— Чим сильний Ілір Краснічі як футболіст?
— Він спокійний у грі, насолоджується грою у футбол. Він розумний. Знає, що робити на полі.
— Що тобі Ілір розказував про український чемпіонат?
— Насправді, у мене багато друзів, які грають тут, в Україні. В Металісті, в ЛНЗ. Коли я запитував їх про Україну, перше, що казали — що тут дуже хороший чемпіонат. І звідси можна потрапити в інші європейські чемпіонати. Якщо, звісно, у тебе хороші результати і якщо ти добре граєте. Я кажу: ок, треба спробувати?
— Чи лякало тебе те, що у нашій країні — війна?
— Ні, ні. Знаєш, якщо щось трапиться… Ну ти ж не можеш вплинути на якісь життєві обставини, які від тебе не залежать. Що ти можеш зробити? Таке життя.
— Коли ти був в Україні — чув сирени, вибухи?
— Ні. Тому що я був лише два дні, проходив медогляд, підписував контракт. А потім повернувся у Косово.
— Добре, що ти можеш сказати про Україну? Перші враження про Житомир?
— Перші враження — коли я вперше відвідав базу — вона дивовижна. Для гравців, для персоналу, для тренерського штабу. Ти можеш думати лише про футбол. А ще мене вразили люди, які дуже дружньо ставляться до тебе. При чому скрізь. Чи то в лікарні, де я проходив медогляд, чи просто коли вийшов в місто поїсти.
— Добре, розкажи, чому футбол? Чому в дитинстві ти обрав цю гру?
— Мій дядько грав у футбол, мій батько грав у міні-футбол. А коли мені було 10 років, я з дідусем, гуляючи по рідному місту Суварека, побачив, як діти буцають м’яча на полі. І тоді, пригадую, сказав йому: «Я теж так хочу». Отож, з 10-ти років я почав займатися футболом.
— Якби не футбол — ким би став?
— Не знаю, може поліцейським, не знаю (сміється).
— Ти гравець національної збірної Косова?
— Так, я почав грати з 19-ти років.
— Бачила, що ти грав у тому переможному поєдинку зі Швецією? Просто збірній України скоро грати зі шведами. То був важкий поєдинок?
— Звісно, було важко. Шведська збірна — дуже хороша. У її складі гравці, котрі грають в АПЛ. Але насправді, скажу так: немає значення, де ти граєш. Бо якщо ти граєш за свою національну команду, ти повинен викладатися на повну, лишати на полі все і робити все задля перемоги. Просто, щоб порадувати свою країну.
— Найнебезпечніший гравець збірної Швеції?
— У них він не один. Але виокремлю Ісака, нападника «Ліверпуля», та Дйокереша з «Арсенала».
— Що треба у футболі, щоб здобути перемогу?
— Насолоджуватися футболом. І щоб футболом у вашому виконанні насолоджувалися вболівальники, які прийшли на стадіон, заплатили за квитки. Відтак — насолоджуватися грою і віддаватися на 100 відсотків.
— Як насолоджуватися грою, коли, наприклад, в Україні зараз температура повітря -15 градусів? Як насолоджуватися в такій ситуації?
— Так, це хороше питання. Але коли ти граєш у футбол, ти ж сам це обрав. А тому маєш грати влітку, взимку, під дощем, під снігом. Тож це не має значення. Ти повинен отримувати задоволення від гри і віддаватися їй на 100%.
— Що ти можеш сказати про своїх партнерів по команді? Наприклад, хто найвеселіший?
— Думаю, Гіо. Захисник. Правий. Правий захисник.
— правий захисник?
— Лівий, правий, я не знаю.
— У нас є голкіпер — Гіо, Жора.
— Так, і він теж. Але я більше спілкуюсь з Гіо. Якщо запитаєш мене за кілька місяців — я можу сказати тоді вже напевно.
— Добре. Чого хочеш досягти з «Поліссям»?
— Взяти чемпіонство…
— У цьому сезоні?
— Так, чому ні? Якщо це можливо — чому ні? Треба завжди вірити. А ще треба потрапити до групового етапу Ліги Конференцій чи Ліги Європи.
ФК «Полісся» Житомир
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city


«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації
