У соціальній мережі Facebook авторка Ірина Коцюба-Пацева опублікувала допис, який викликав значний суспільний відгук. У ньому вона звернула увагу на проблему, про яку на Житомирщині воліють говорити рідко, але яка давно назріла: відсутність системної підтримки родин загиблих військовослужбовців у низці громад області.
Проблема, яку вона порушує, не нова, але особливо разюча на тлі того, що війна триває вже дванадцятий рік, а повномасштабна фаза — четвертий. За цей час в багатьох громадах так і не з’явилися елементарні механізми вшанування пам’яті та підтримки родин тих, хто загинув на фронті.
Відсутність базових рішень
За словами авторки, деякі громади області не мають навіть мінімальних програм чи рішень:
- немає Алеї Слави або місця вшанування загиблих,
- не ухвалено програм підтримки родин полеглих військових,
- не передбачено допомоги на поховання,
- не фінансується встановлення пам’ятників або надгробків.
Особливо вона виділяє Черняхівську громаду, де, за її твердженням, за 11 років війни так і не створили жодного інструменту підтримки. Водночас, як зазначає авторка, громада регулярно ухвалює рішення про премії та внутрішні фінансові заохочення для посадовців.
«А чи допомагають в інших громадах?» — запитання, яке не мало б звучати
Ірина розповідає, що це питання поставила дружина одного із загиблих військових під час поховання.
У Черняхівській громаді, за її словами, родина не отримала жодної допомоги. Єдину підтримку надав староста — 5000 грн власним коштом, оскільки громадою нічого не було передбачено.
Цей випадок став підставою для ширшої дискусії: чи може громада вважатися відповідальною, якщо не виконує навіть базові соціальні функції щодо вшанування тих, хто загинув за країну?
Президент підписав закон, що надає районним адміністраціям можливість проводити аудит діяльності громад, зокрема й у питаннях соціальних програм. Це створює підстави для аналізу того, які громади виконують свої обов’язки, а які — ігнорують їх.
Ірина закликає включити це питання до порядку денного найближчих засідань координаційних рад.
Мета — отримати конкретні рішення, а не чергове формальне обговорення.
Порушена тема виходить далеко за межі однієї громади чи одного випадку.
Йдеться про необхідність формування системних, зрозумілих і стабільних механізмів підтримки родин загиблих військових.
У час війни такі програми не можуть бути «доброю волею» чи «залежати від настрою» місцевих керівників.
Це — обов’язок громади і базовий показник її відповідальності.
Громади, які вже впровадили подібні практики, демонструють: можливості є. Питання лише в пріоритетах.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації