РАКОВИЧ МАКСИМ АНАТОЛІЙОВИЧ
27.12.1997 – 26.05.2025рр.
Максим народився і виріс у м.Житомирі. Дитинство провів у теплій родинній атмосфері — добрий, усміхнений, щирий. Часто разом із братом проводив літні дні в селі, рибалив, милувався природою, вмів цінувати тишу і красу довкола. Він дуже любив природу — вона давала йому спокій і сили.
Максим завжди був готовий прийти на допомогу — чи знайомим, чи зовсім чужим. Він ніколи не відмовляв, не уникав — просто робив добро, бо інакше не вмів.
У 2015 р. закінчив із золотою медаллю Житомирську міську гуманітарну гімназію №23. Ще у школі брав участь у різноманітних олімпіадах та неодноразово посідав призові місця.
У 2020р. — він студент Київського національного авіаційного університету, факультету комп’ютерних технологій будівництва (спеціальність “Будівництво та цивільна інженерія”). Закінчив університет із червоним дипломом. Учасник Всеукраїнського студентського конкурсу, де разом з командою посів призове місце і виграв подорож до Великої Британії.
Максим був людиною дії. У ньому поєднувалися інтелект, дисципліна, тепло й гумор. Він умів бути і серйозним, і по-дитячому радісним. Його життєва позиція — не зупинятися, не втрачати гідність і не зраджувати себе.
Із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну Максим прийняв важке, але впевнене рішення — стати на захист своєї країни. І коли він став Воїном — це стало частиною його сутності. Він воював так, як і жив: чесно, впевнено, безстрашно, самовіддано.
“Маю тільки щасливі і приємні спогади. Зараз відчуваю вдячность за той час, який ми провели разом, він завжди був найцінніший. Макс був тією точно моєю людиною, великою частиною мене, яку зараз відірвали, і це місце нестерпно болить і кровить, Коли Макс готувався до мобілізації, розглядав різні шляхи, розпитував, наважувався, я бачила як йому складно, але він мав ціль. А коли став бійцем, я бачила його впевненість, як йому це подобається, — згадує про Воїна дружина. — Він нічого не говорив про свій шлях Воїна. Але я шалено ним пишаюся”.
Максим Анатолійович героїчно загинув при виконанні бойового завдання із захисту Батьківщини.
Він був люблячим сином, щирим братом, коханим чоловіком, відданим другом, надійним і виваженим побратимом. Його життєвий шлях обірвався занадто рано, але те, що він залишив — любов, пам’ять, приклад — залишиться назавжди.
Максим — наша гордість, наша незагойна рана і наша вічна пам’ять…
Герої не вмирають.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації