Сьогодні в центрі Житомира, знову зібралися десятки людей – рідні військовополонених, активісти, небайдужі мешканці міста. Вони прийшли з портретами своїх синів, братів, чоловіків.
Це вже не перша така акція в нашому місті. І щоразу вона пронизана болем, але й величезною надією. Люди приходять, бо не можуть мовчати. Їхні рідні місяцями – а хтось уже більше року – перебувають у полоні або зникли безвісти. І поки немає відповіді – вони самі стають голосом своїх близьких.
Акція проходила мирно, але дуже емоційно. Деякі жінки не стримували сліз. Хтось мовчки тримав фото свого сина, хтось розповідав журналістам, коли востаннє мав зв’язок. Була хвилина мовчання. Звучав гімн.
Від майдану учасники рушили до вулиці Михайлівської — це вже стало своєрідним ритуалом. Вони закликали не забувати про тих, хто досі не вдома.
Ці акції – це не просто плакати. Це щоденне нагадування, що кожен полонений має ім’я, обличчя і родину, яка чекає. І поки є ті, хто чекає – буде й голос, буде й боротьба.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації