Максим Ковальчук звик воювати. Раніше — зі зброєю в руках. А згодом — із викликами, які чекають ветеранів у мирному житті. І цей бій він також переміг.
За підручниками бізнесу не вчився. Його університет — це окопи, бойові виходи й рішення, від яких залежали життя. Війна вчить головному — не зупинятися.
18-річним хлопцем пішов на фронт, готовий боротися за свою країну. З 2014-го у складі 95-ї бригади пройшов через найгарячіші точки: рейд до російського кордону, Дебальцеве, Мар’їнку…
З повномасштабним вторгненням став до лав 138 окремого батальйону 115-ї окремої бригади ТрО.
Цей досвід сформував у ньому не лише стійкість, а й глибоке розуміння відповідальності за кожне своє рішення.
Повернувшись у цивільне життя, Максим шукав своє місце в новій реальності, де немає фронту, але є інші виклики для ветеранів — адаптація, пошук нової мети, можливість бути корисним.
Спробував таксувати, хотів влаштуватися в ДСНС, але за станом здоров’я не пройшов ВЛК. А потім дізнався про гранти для ветеранів. Спершу слухав про це скептично. У Центрі зайнятості фахівці розповідали історії ветеранів, які відкрили власну справу. Макс слухав, але сприймав це як щось далеке. Зізнається, не бачив себе підприємцем.
Та вдома вирішив обдумати. Подивився відео про тих, хто вже скористався програмою: хтось відкрив кав’ярню, хтось майстерню. Дружина підтримала: «Спробуй». І він зважився.
Почав із малого — читав, дивився інструкції, розбирався, як подати заявку. У «Дії» знайшов шаблон бізнес-плану. Описову частину зробив швидко — за тиждень виклав ідею та всі етапи розвитку магазину. А ось із фінансовою — було складніше. Податки, витрати, обов’язкове працевлаштування двох людей… Допоміг тесть: він добре розуміється на цифрах.
«Спершу думали про кав’ярню чи пекарню, — згадує. — Але я зупинився на побутовій техніці. Це те, що мені ближче. Я ж за фахом інженер з автоматизації виробництва, розумію, як усе працює»
Захистив бізнес-план, довів, що його ідея не просто прибуткова, а й корисна для громади. І виграв конкурс. 500 тисяч гривень гранту — старт, який дав можливість йому орендувати приміщення, купити транспортний засіб, комп’ютерне обладнання, створити два робочі місця. Товар закупив за власні кошти.
А разом із бізнесом довелося опановувати ще одну спеціальність — бухгалтерію. Макс навчався на ходу, бо знав: тепер від нього залежить не лише власна справа, а й робота тих, хто в нього повірив.
«Грант — це лише старт. Його, звісно, замало. У бізнесі має бути ще й запас міцності хоча б на рік. Без цього можна легко втратити все. Держава дає можливість, але далі все залежить від тебе. Ти маєш рухатися, розвиватися, робити ціни доступними, знаходити шляхи, як втриматися на плаву. Оренда, зарплати, податки, комуналка, постачальники…» — перераховує він, неначе перед боєм перевіряє спорядження.
Військові часто приходять до нього за порадою. Цікавляться, як почати, як прорахувати витрати. «Бізнес — це як машина. Вона може приносити користь, але її потрібно обслуговувати»,— так просто пояснює їм підприємець.
Магазин працює вже рік, та першого покупця Максим пам’ятає.
«Це був день відкриття магазину. Я ще розставляв тут товар. Молодий хлопчина зайшов і купив підлогові ваги. Що тоді відчув? Ну, звісно, ж позитивні емоції», — згадує посміхаючись підприємець.
Покупці не знають, що він ветеран. Хіба інколи, почувши розмову з побратимами або помітивши прапорець 95-ї бригади в його магазині. Макс не робить із цього реклами, але й не приховує свого шляху. Важливо, щоб люди бачили: ветерани можуть не тільки воювати, а й будувати, створювати і зміцнювати країну.
Вулиця Небесної Сотні, 41. Магазин “TechnoDream”. Можливо, тут ви знайдете техніку своєї мрії. Або ж, проходячи повз, просто зайдете і подякуєте. За службу і захист. За розвиток країни. Це додасть ветерану ще більше мотивації рухатися вперед.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації