21 липня у Домі української культури в Житомирі відкрили персональну виставку львівського художника та іконописця Бориса Шеремети. До експозиції увійшли графічні й іконописні роботи автора.
Борис Шеремета — львівський художник, іконописець та дослідник сакрального мистецтва. У своїх роботах поєднує живопис, графіку й абстракцію, а одним із ключових елементів його творчості, зі слів автора, є лінія.
На відкритті побував Вадим Жалюк, який отримав ексклюзивне інтерв’ю.
Вадим Жалюк: Беручи до уваги відгуки відвідувачів твоєї персональної виставки, що наразі представлена в Житомирі в Домі української культури, можна відзначити твою графічну роботу «Птахи». Розкажи про неї детальніше.
Борис Шеремета: Чому я вибрав саме таку назву? Я хотів максимально лаконічно зробити назви до кожного графічного твору ,але зробити мої лінії цікавими, щоб візуал був доволі глибоким, а сама назва – проста. Візуал «Птахів» має багато ліній, зображує багато різних пташок. Це ота «вільність думки», вільність тієї думки, яку має народжувати глядач, дивлячись на ці графічні твори. Саме це я і переслідую.
– Твій іконопис позначений роботою «Ненароджені».
– Це також твір відносно недавній. Я намалював його десь навесні цього року. Робота є певною реакцією на події 2025 року. Я помітив, що саме 2025 рік для нашої трагедії війни став найбільш терорним, коли кількість отих повітряних атак аномально зросла, і ці переживання мої не можуть бути осторонь людей, які також це переживають. Художник має на це досить сильно реагувати, як на мене. І от, коли ти бачиш, скільки гине дітей, скільки дітей не народжуються і не народяться ніколи, всі ті думки тяжать в твоїй голові, і ти мусиш дати їм простір у своїй творчості в своєму вимірі. Робота «Ненароджені» – це робота про дітей, про тих, хто не народився. На ній зображене лик дитини, кисті руки. Все це в кольорах, які саме символізують увесь трагізм. Я вперше звернувся до цієї тематики, коли перечитав біблійний сюжет про побиття немовлят. Є дуже відоме полотно Рубенса, яке називається «Побиття немовлят». Воно розповідає про те, як цар Ірод наказав вбити всіх немовлят зі страху, що народився Спаситель. Ця сцена повторювалась в творах митців світового рівня. Я також звернувся до неї в своїй іконографіці. Моя робота «Побиття немовлят» представлена зараз на виставці робіт українських іконописців у Фінляндії. А робота «Ненароджені», яка демонструється в Житомирі – це друга робота цієї тематики. Виставка робіт українських митців у Фінляндії – далеко не єдиний проект який засвідчує зацікавленість європейців Україною. Багато хто з них розуміє, що Україна є зараз останнім рубіконом на шляху до Європи, рубіконом, який стримує війну. Європейцям, як ніколи, цікаві наші сучасні візії.
– Як ти відчуваєш творчість ?
– Мені надзвичайно цінно зараз спілкуватись на тему творчості загалом. Добре, що є можливість поділитись своїми думками. Проект в Житомирі, насамперед, це чи не в перше проект де я демонструю не лише іконописні роботи, а й широке напрацювання графічне. Це все є серією графічних робіт великого формату, це перший випадок, коли їх демонструють публічно в культурній інституції. Ця серія робіт напрацьовувалась близько року часу і я хотів вийти за вимір сакрального мистецтвам в цих графічних творах. Але останніх років п’ять я працюю виключно в сучасній іконі. Проект в Житомирі – це спроба перетворити іконописну пластику суто в графічну лінію гелевою ручкою, і спробувати вийти на соціальні теми, ті, які примушують глядача більш широко думати і пробуджують врешті його думки.
– Чому саме Житомир ти обрав для свого нового проекту, який поєднує два виміри: графіку та іконопис?
– Зараз в мене іконописні твори та графічні ідуть на одному рівні, але за моєю тематикою вони не сильно перетинаються. Це ніби два окремі виміри. Трошки працюю у графіці, трошки – в іконі. А проект в Житомирі спробує показати ці два виміри в одному контексті. Чому я вирішив зробити цей проект саме в Житомирі? Для мене було важливим мати якусь просвітницьку місію, щоб привести свою творчість в місто, яке серед багатьох мешканців України не вирізняється, але в ньому є самобутня ідея виховання та культури, бачення сучасної ікони.
– А ти пробував себе в прозі чи віршах?
– Ще такого досвіду не було. З 2022 року я навчався в аспірантурі. Цього року я її закінчив та отримав ступіть доктора філософії. Я написав дослідження про образ Христа, як його пишуть інші митці. Можливо, з часом, видам про це книгу, але моє знайомство з прозою обмежується науково-мистецькими практиками.
– Які прозові жанри є для тебе найбільш вражаючими?
– Я завжди схиляюсь до творів з філософським контекстом людини. Мені імпонують автори світового значення такі, як Камю, Ремарк, Сартр. Твори цих митців, стали відголосками в моїй творчості. Це «Чума» Камю, «Нудота» Сартра, «На Західному фронті без змін» Ремарка. Це така певна екзистенція, філософія людини в світі, як вона живе з тим ,з чим стикається в світі. Така література і є найбільш релевантна для мене, для мого мислення і впливає на мою творчість.
– А кого з сучасних письменників ти читав би знову і знову?
– Я мушу відзначити, що мене надихає Сергій Жадан. Я познайомився з його творчістю, коли прочитав твір «Ворошиловоград». Це досить знакова постать в літературі і не лише для молоді. Мені подобається, що в його творах прослідковується авторський стиль, близький до розуміння. Я також пишу тексти, але вони пов’язані з мистецтвознавчими дослідженнями. Автор повинен мати власну стилістику, розуміння як передати історію, подати її суспільству. Це саме про Сергія Жадана.
– А що тобі до вподоби в музиці?
– Я надаю перевагу українським виконавцям. Завжди подобались митці, які є вихідцями з Заходу України. Саме Львів став місцем де «Океан Ельзи» почав свої шляхи. Нещодавно я захопився піснею «Афини» у виконанні Finka (Ірини Вихованець). Мені подобається коли є оця локальна ідентичність регіонів, яка популяризується авторами в музиці. Так, наприклад, зараз вся Україна знає, що афини – це і є чорниці.
– Підсумовуючи, слід нагадати, що житомиряни та гості міста можуть ознайомитись з персональною виставкою твоїх робіт ще до 4 серпня цього року в Домі української культури та варто нагадати, що, щоб відчути пташиний політ, його серцебиття, варто прочитати «Вальдшнепи» Миколи Хвильового і побачити графіку «Птахи» Бориса Шеремети».
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації