Дураки і дороги – про те, чому в Житомирі вони нарешті зустрілися. ВІДЕО
Є стара, майже фольклорна формула про дві біди. В Україні її повторюють десятиліттями. Але в Житомирі ці дві біди перестали бути абстракцією — вони зійшлися в одній точці міського простору, буквально під колесами автомобілів і під ногами перехожих.
Йдеться не лише про сніг. Йдеться про управління.
Зима знову настала раптово
Щороку виконавчі органи Житомирська міська рада урочисто звітують про «повну готовність до зимового періоду». Комунальні підприємства демонструють техніку, закуплену «за кошти громади», посипають центральні вулиці піщано-соляною сумішшю ще до перших серйозних опадів, фіксують це на фото і відео — інформаційна кампанія відпрацьована бездоганно.
Проблема починається тоді, коли випадає справжній сніг. Узимку. І несподівано.
Техніка раптово виходить з ладу. Піщано-соляної суміші бракує. Вулиці вкриваються кригою. Громадський транспорт буксує, рух паралізується, тротуари перетворюються на ковзанку. Місто входить у стан транспортного колапсу — і це вже не метафора.
Якщо система не здатна функціонувати в передбачуваних сезонних умовах, це означає лише одне: проблема не в погоді.
Піар замість системи
Показове посипання доріг без снігу — це не профілактика, а імітація діяльності. Ефективне зимове утримання міста передбачає:
- наявність справної техніки;
- резерв матеріалів;
- чіткі маршрути і пріоритети розчищення;
- контроль якості виконаних робіт;
- прозору звітність.
Якщо в перші дні сильних опадів більшість машин «зникає» через поломки, виникає логічне запитання: що саме було закуплено? Якої якості? За якою ціною? І хто несе персональну відповідальність за технічний стан автопарку?
Ці питання мають бути адресовані не абстрактним «комунальникам», а конкретним посадовим особам.
Асфальт, що сходить разом зі снігом
Особливо показовою є ситуація з дорогами, які ремонтувалися торік.
На вулиці Бориса Тена покриття почало руйнуватися практично одразу після зими. На вулиці Довженка — ще один симптом системної проблеми: роботи з прокладання каналізації стартували наприкінці грудня 2025 року, у період мінусових температур. Згодом їх зупинили через морози. Результат — просідання асфальту, небезпечні ділянки, ускладнений рух транспорту.
Будівельні норми чітко регламентують температурні умови для укладання дорожнього покриття. Порушення технології — це не «форс-мажор», це управлінське рішення. Або службова недбалість.
Якщо дорожнє покриття, відремонтоване в липні, не переживає першу ж зиму, проблема не в Антарктиді й не в «зміні вітрів». Проблема — у якості робіт і контролю за підрядниками.
Танення, вода і «житомирські моря»
Коли після снігопадів настає відлига, місто зіштовхується з іншим явищем — водою, якій нікуди діватися.
Нерозчищений сніг виконує роль імпровізованих дамб. Зливова каналізація або засмічена, або не справляється з обсягом талої води. Двори й дороги перетворюються на тимчасові водойми. Це вже не просто естетична проблема — це ризик руйнування дорожнього полотна, підтоплення підвалів, аварійні ситуації.
Сніг на дахах тане, утворюючи масивні крижані брили. Вони падають просто на зупинки громадського транспорту. Один метр різниці — і замість критичної статті місто могло б читати некролог.
У сфері житлово-комунального господарства існує чітке поняття: балансоутримувач несе відповідальність за безпечний стан об’єкта. Крапка.
Де відповідальність?
Система місцевого самоврядування — це не лише право розпоряджатися бюджетом, а й обов’язок звітувати за результат.
Житомир — це не стихійне поселення. Це обласний центр із багатомільйонним бюджетом, з програмами розвитку, з тендерами, з публічними закупівлями.
Кожен рік містянам повідомляють про закупівлю нової техніки. Але якщо вона масово виходить з ладу на старті сезону, це або неякісний товар, або відсутність належного технічного обслуговування, або непрозора схема витрачання коштів.
У будь-якому випадку — це питання аудиту, контролю і персональної відповідальності.
Питання, на які немає відповіді
- Чому роботи на вулиці Довженка розпочалися в період, несприятливий для дорожнього будівництва?
- Чому покриття, відремонтоване торік, не витримало одну зиму?
- Який фактичний стан техніки, придбаної за бюджетні кошти?
- Чи проводився службовий аналіз поломок?
- Хто компенсує збитки містянам, чиї автомобілі пошкоджені через просідання асфальту?
Ці питання не є емоційними. Вони є управлінськими.
Дві біди — одна система
«Дураки і дороги» — це не про образи. Це про відсутність стратегічного планування, технологічної дисципліни та контролю.
Погода — передбачувана. Зима в Україні не є стихійним лихом. Вона повторюється щороку.
Якщо місто щоразу виявляється неготовим до очевидних сезонних викликів, це означає лише одне: проблема не в снігу. Проблема в системі управління.
І поки відповідальність розмивається між комунальними підприємствами, підрядниками та чиновниками, дороги Житомира продовжують руйнуватися — разом із довірою громади.
Житомир заслуговує не на показові звіти, а на ефективне управління. Інакше дві біди й надалі зустрічатимуться щозими — з прогнозованою регулярністю.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації