Ось вчора, приміром, прочитав “мислі” однієї дамочки про те, який поганий Сергій Пашинський і зараз цей “гад” готує виборчу кампанію Валерія Залужного. Ну, що тут скажеш. Хочеться людині сенсаційної зради.
Щодо Пашинського, то він не ангел. Зрештою, наскільки мені відомо про нього, він і сам себе ангеликом не вважає, а каже, що в бізнесі святих людей немає. І правильно каже! Однак не варто сумніватися в проукраїнській патріотичності цієї людини. І те, що він зробив у питаннях озброєння на початку широкомасштабного вторгнення, заслуговує на увагу й повагу.
І такої “зради”, коли ми себе самі звойовуємо, багато в нашій історії – і далекій, і сучасній. Але про таке “самих себе звоювання” наші історики писати не будуть, не будуть се осмислювати й інші гуманітарії, філософи зокрема. Бо ж це непатріотично! Бо кому охота дивитися на себе в дзеркало, коли ти бачиш у ньому не зовсім миловидний лик.
Наведу лише один приклад “далекої” зради. Яка однак для нас мала доленосно значення – і то на віки. Маю на увазі Берестейську унію 1596 р.
Вдамся трохи до альтернативної історії. Вона могла б і не відбутися, якби на позиціях православних і далі залишався київський митрополит Михайло Рагоза – фактично, одна з ключових фігур у цьому процесі. А він міг би лишитися в православному таборі – попри тиск на нього католиків. Рагоза вважав і попереджав адептів унії з православної сторони (єпископів Іпатія Потія й Кирила Терлецького), що унія приведе до протистоянь і конфліктів. Але його “звоювало” Віленське братство. Не отримав він належної підтримки в своєму таборі. І з великим скрипом перейшов до прихильників унії. Хоча активності не виявляв. Це дало змогу й провести Берестейський унійний собор 1596 р. Ну, а далі сталося те, про що попереджав Михайло Рагоза, коли Русь почала воювати проти Русі (до речі, кажуть, що Рагоза помер у муках – певно, мучили його чорні мислі). Були, правда, спроби з боку окремих діячів припинити цю війну (Мелетій Смотрицький, Петро Могила тощо), але це не дало належного ефекту.
А далі… Маємо “звоювання самих себе” під час “козацької революції” середини 17 ст., у Мазепинські часи, у часи визвольних змагань 1917-1923 рр., у 40-их рр. ХХ ст., коли бандерівці звойовували мельниківців (чи навпаки) і т. д. і т. п. Про сучасну нашу історію помовчу.
Що ж, продовжуємо в тому дусі?…
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації
