На службі він – старший водій 26-ї Державної пожежно-рятувальної частини селища Романів. У його роботі важливі швидкість, витримка, відповідальність і готовність у будь-яку хвилину вирушити туди, де людям потрібна допомога. А вдома Михайло має ще одну, не менш відповідальну роль – він чоловік і батько трьох доньок: Вікторії, Каріни та Маргарити. І саме тут, у колі найближчих, починається зовсім інша історія Михайла – історія надзвичайного батька.
Дружина Тамара добре знає, що означає бути родиною рятувальника. Чергування, виклики, робочі вихідні, моменти, коли доводиться змінювати сімейні плани. За роки спільного життя вона навчилася спокійніше ставитися до такого ритму, хоча зізнається: чекати чоловіка зі служби легко не буває.
«Михайло ніколи не говорить багато про складні виїзди. Повертається додому – і намагається залишити роботу за дверима. Для дітей він завжди тато, який вислухає, допоможе, підтримає. Він — надійний і це я найбільше ціную в ньому», – розповідає Тамара.
У кожної з трьох доньок – свій тато і свої спогади про нього. Для Вікторії він – людина, до якої можна звернутися по пораду. Та навіть коли доньки дорослішають, для батька вони все одно залишаються дітьми.
«Тато завжди вчить нас не боятися труднощів і доводити справу до кінця. Він може бути серйозним, але ми знаємо, що за цією серйозністю завжди є турбота. Якщо нам потрібна допомога – він зробить усе, що може», – говорить Вікторія.
Каріна найбільше згадує звичайні родинні моменти. «Коли тато вдома, якось одразу стає спокійніше. Мені подобається, коли ми просто всі разом – можемо жартувати, щось обговорювати чи кудись поїхати.», – ділиться Каріна.
А Маргарита дивиться на татову професію по-своєму. Вона знає, що він їздить на допомогу людям, тому його повернення з чергування завжди особливе. «Я люблю, коли тато приходить додому. Хочеться швидше його обійняти і розповісти, що було за день. Я пишаюся ним, бо він допомагає людям», – каже Маргарита.
Сам Михайло зізнається: робота навчила його цінувати прості речі ще більше. Адже після складних чергувань особливо гостро відчуваєш, наскільки важливі звичайний сімейний вечір, розмова за столом чи дитяче «тату, дивись».
«Маю трьох доньок, тому вдома я завжди в меншості», – усміхається Михайло. – «А якщо серйозно, то сім’я для мене – це місце, куди завжди хочеться повертатися. Хочу, щоб мої діти знали: незалежно від того, скільки їм буде років, у них завжди є тато, який буде поруч».
Для когось він – рятувальник. Для Тамари – чоловік і надійне плече. Для доньок – людина, з якою пов’язане відчуття спокою і захищеності.
А для нас — ще один герой рубрики «Надзвичайний батько», який щодня доводить: сила чоловіка не лише в умінні діяти у складних ситуаціях, а й у любові до тих, хто найбільше чекає на нього вдома.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації
