Народилася ювілярка 1935 року в селі Троща Чуднівського району Житомирської області в родині вчителів. Коли дівчинці минуло 6 років, почалася німецько-радянська війна. 1943 року батька забрали в армію, а 1944-го він загинув на фронті. Після його смерті родина переїхала в мамине рідне село в Хмельницькій області. Там 1953-го Аріадна закінчила із золотою медаллю Великолевадську середню школу й того самого року вступила на історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка (нині Київський національний університет.
Після закінчення університету два роки працювала в сільській Жищинецькій школі на Хмельниччині, а в лютому 1961 року Аріадна Василівна прийшла на роботу в наш музей. Спочатку працювала науковою співробітницею у філіалах закладу в селах Трипілля та Нових Петрівцях, а із серпня 1963 року її перевели на таку саму посаду до центрального корпусу музею.
Музей став улюбленим місцем роботи Аріадни Василівни. За її словами, вона отримувала величезне задоволення як від екскурсій, так і від спілкування з людьми. З 1977 року й до виходу на пенсію обіймала посаду завідувачки відділу. Однак і на пенсії невтомна Аріадна Василівна продовжила працювати. Вона дуже добре знала не лише музейні предмети, а й історію Києва, яким також водила екскурсії. Все своє життя Аріадна обожнювала українську музику й пісню та багато років була активною учасницею хору «Гомін».
Майже п’ятдесят років невтомної праці Арочка Василівна, як її приязно називали колеги, присвятила улюбленому музею – проводила екскурсії, будувала експозицію, передавала досвід молодшим колегам. Тож побажаємо їй міцного здоров’я, завжди залишатися такою оптимісткою, якою вона завжди була, родинного затишку і, звісно ж, нашої Перемоги!
Національний музей історії України
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації