Уже цього понеділка, 28 вересня, о 18:30 на сцені Житомирської обласної філармонії відбудеться концерт відомого музиканта і композитора Віктора Морозова. Його співана поезія свого часу задала тон і натхнення для гуртів «Плач Єремії» та «Мертвий півень», а пісні «Катерина», «Вона» і «Спитай» знає та любить вже не одне покоління. Саме він переклав українською “Гаррі Поттера”. А ще Віктор Морозов – людина, яка спільно з творчими побратимами Василем Жданкіним та Едуардом Драчем вперше публічно виконала майбутній гімн нашої Держави “Ще не вмерла Україна” на першому фестивалі “Червона рута”.
1-й Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» відбувся 17-24 вересня 1989 року у м. Чернівцях. Нещодавно сайт Zhytomyr.city опублікував унікальний спогад Віктора Морозова про «Червону руту-1989» (https://www.zhytomyr.city/viktor-morozov-opublikuvav-unikalnyj-spogad-pro-chervonu-rutu-1989-video/ ). А ми пропонуємо ще один унікальний спогад про той унікальний фестиваль і його учасників, який вдалося зафіксувати житомирському журналісту Віктору Мельниченку. Свого часу він записав інтерв’ю з нашим відомим земляком, письменником, педагогом, бардом, режисером Володимиром Шинкаруком, яке мало назву “Володимир Шинкарук: від «Червоної рути» я відповідав за Житомир”.
До Вашої уваги рідкісні факти від очевидця – учасника першої “Червоної рути”, а в подальшому – ведучого та режисера заходів фестивалю “Червона рута” Володимира Шинкарука. Пропонуємо для ознайомлення фрагмент інтерв’ю, що допоможе відчути атмофсеру того першого фестивалю, частинка якої обов’язково передасться всім на концерті Віктора Морозова вже цього понеділка о 18:30 на сцені Житомирської обласної філармонії.
– Володимире Федоровичу, у вересні 1989 року Ви брали участь у І-му фестивалі «Червона рута» у Чернівцях. Яким був той перший фестиваль?
– У мене була дещо неправильна оцінка фестивалю. Я приїхав ображеним на весь світ. Так вийшло, що на фестивалі «Червона рута» найбільша кількість учасників була серед бардів. В Чернівцях ми проводили жеребкування (як тоді жартували – «жеребцювання») дерев’яними писанками з номером. Я витягнув останній номер – 56-й.
Змагання винесли дуже далеко за місто. Темніє рано, це було наприкінці вересня. І десь чоловік 15 просто не встигли виступити (!). От не встигли – і все!.. Ще осіб 6-7 виступали без мікрофонів, уже без публіки, бо всі розійшлись. Світло забрали, дві машини увімкнули фари, щоб їх побачили. Але машини гурчали – ніхто не міг почути, що вони співають.
Виступів бардів дуже сильно боялися, тому що найсильнішими на першій «Червоній руті» були саме барди. І невипадково Василь Жданкін завоював гран-прі фестивалю. Там був Тризубий Стас з його дивовижними гумористичними піснями. Був Андрій Панчишин, який розповідав про генерального секретаря, що приїжджає, і як чистять місто, як бетонують ялинки… Була там і Ольга Богомолець, і Марічка Бурмака, Едуард Драч, Віктор Морозов.
За містом, серед болота, де були комарі, поставили настил. Тарас Петриненко привіз свою власну апаратуру. Від найпотужнішого їхнього готелю протягли силовий кабель. Ну, і коли стемніло, і комарі почали вже просто вбивати всіх, з готелю сказали: «Все, час розваг закінчений». І змагання змушені були зупинити.
Тому я був дуже невдоволений, що в мене не було можливості засвітитися на «Червоній руті». Хоча тепер можу сказати, що з репертуаром, який я привіз, перемогти не зміг би. Була пісня «Я і він»: в мене сонце і блакить, а він в Афганістані; я йду на побачення з дівчиною, а він летить в атаку; я цілуюсь-обнімаюсь, а він мертвими губами цілує пісок. Але мода на ці афганські пісні тоді не культивувалася. А от пісня «Ой чиє ж то поле», народні слова на мою музику, тоді могла пройти, і, можливо, я став би дипломантом.
– Розкажіть про атмосферу того першого фестивалю.
– Щодо атмосфери, я був вражений величезним ентузіазмом молодих людей із національною символікою, з жовто-блакитними прапорами, які тоді були зовсім вдивовижу.
Дуже мені сподобався рок-конкурс, стьоб, веселе ведення. Двойко – Стефко Оробець і тепер відомий режисер Сергій Архипчук, такі потужні хлопці кілограмів на 130, – перебріхували один одного – було дуже весело. А коли виступили «Брати Гадюкіни», Сестричка Віка, Олександр Тищенко із «Зимовим садом», я був у захваті.
Правда, були там і такі моменти, які не дуже впливали на мій гарний настрій. Коли «Джем» закінчив виступ, вони повернулися всі і показали голі спини, м’яко кажучи. Коли Сергій Кузьмінський із «Братів Гадюкіних» співав знамениту пісню «А Ява триста пєдесята блистит як собачі, вибачте, вибачте…», просить вибачити, але говорить те, що треба. Це мене трішечки вражало, але така музична сила, такий драйвовий поштовх…
– А як щодо популярної музики?
– Конкурс популярної музики не сподобався зовсім. Дали 1-шу премію Тарасу Курчику за те, що співав пісні з перебріханим текстом. Він співав пісню «Васильки» на слова одного з наших класиків. Пісня драматична, а мелодія була зовсім не у відповідності. Сподобалася дуже Інесса Братущик з дівчатами – група «Мальви» зі Львова. Вони скоромовкою співали потрясаюче. І, звісно, Андрій Миколайчук з його першими музичними пародіями: «Піду втоплюся у річці глибокій». Після того ми потоваришували.
Головне враження від фестивалю – це особливий емоційний підйом, який пронизував молодь. Участь у фестивалі можна було брати до 37-ми. У 1989 році мені було 35. У мене була остання можливість виступити на фестивалі, і я не виступив.
– Але вашу мрію виконала донька Ірина, яка на ІІІ-му фестивалі «Червона рута» отримала беззаперечну перемогу з піснею «Місячний оберіг» на ваші вірші та музику Олександра Ходаківського.
– На ІІ-й фестиваль у 1991 році поїхала Ірина. І у 1993 році на ІІІ-му фестивалі «Червона рута» в Донецьку Ірина перемогла. Я вражений до сьогодні, як тоді ставилися до українських виконавців. Десятки тисяч людей на концертах фестивалю. Зробити подібне зараз в Донецьку неможливо (інтерв’ю вийшло в 2010 році – ред.). Сцена стояла пліч-о-пліч з Володимиром Іллічем Леніним. Край сцени торкався Ленінського плеча. Ми просто серед глядачів тоді бачили знаменитих спортсменів, артистів.
– Якщо не помиляюсь, в наступні роки ви були ведучим та режисером фестивалю «Червона рута».
– Я був задіяний в багатьох акціях «Червоної рути». По-перше, від «Червоної рути» я відповідав за Житомирщину. По-друге, вів концерти «Червоної рути» в Україні та був режисером і ведучим зарубіжного турне фестивалю «Червона рута» 1994 року. Ми виступали в 5-ти країнах: Словаччина, Угорщина, Німеччина, Франція, Польща.
Після того я дуже довго співпрацював з фестивалем «Червона рута», був і режисером, і ведучим. А потім в мене з’явилась відпучкована від «Червоної рути» агенція – незгодні із позицією нового керівництва фестивалю. Нова позиція передбачала тільки молодіжний авангард. «Червона рута» відбирала репертуар, давала аранжації, тобто відкидалися власна творчість, власне бажання.
Бйорк з’явилася – всі повинні співати, як Бйорк. Уяви собі, з’явився виконавець. Дзвонять мені: «Для тернопільської виконавиці потрібно написати 3 тексти». Пишеш 3 тексти – тобі платять 25 доларів за один текст, тоді це було дуже багато. Композитор пише музику, аранжувальник робить аранжації. І виконавиця виходить з таким репертуаром.
Ми не погоджувалися з цим, і від «Червоної рути» відпупкувалось декілька талановитих людей, які створили нову агенцію під назвою «Бревіс». Співпрацюючи з цією агенцією, я отримував дуже гарні ангажементи (Ангажемент – запрошення артистів на певний строк для участі в спектаклях або концертах – ред.). Я був ведучим і режисером заходів на державному рівні. Скажімо, «80 років «Артеку», де було проведено саміт 4-х президентів: Польщі, України, Литви і Грузії. Я вів цей захід. Також «Церемонія нагородження кращих журналістів» в Адміністрації Президента. Зустріч Президента України з найвідомішими українськими бізнесменами, коли була проголошена ідея всиновлення на території України.
Це завдяки тим хлопцям, які працювали в «Червоній руті», а згодом стали займатися схожими, але не такими, як «Червона рута» займається, справами.
P.S.: Кирило Стеценко підсумовував: «”Червоній Руті” вдалося розбудити українську підсвідомість, вивести її з приватного сховку в публічний простір. Після фестивалю не було жодного сумніву, що Україна буде незалежною. Фестиваль дав старт процесу українізації».
Автор: журналіст Віктор Мельниченко
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації