Якщо мова заходить про Радомишль, то перше, про що згадують житомиряни –це вишуканий туристичний об’єкт «Замок Радомисль», який вже півтора десятиріччя привертає увагу багатьох туристів із усієї України. Звісно ж, коли мова заходить про пиво та величезне розмаїття фруктових напоїв, то знову ж таки Радомишль зі своїм пивобезалкогольним комбінатом вважається беззаперечним фаворитом із виробництва такої продукції у масштабах всієї держави. Але Радомишль не так давно отримав чи здобув ще одну особливу родзинку, яка додає місту неабиякої уваги та поваги до його жителів. Тут вже декілька років тому виник і працює притулок для домашніх тварин. Розташований він в одному із приватних будинків на в’їзді до міста, а найпершою його географічною прикметою є сусідство із господарством Радомишльського лісгоспу.
Господарює у притулку його засновниця і організатор Вікторія Іщенко. На запитання, яка саме причина збудила у неї такий потяг до опіки над домашніми тваринами, однозначної чи вичерпної відповіді Вікторія Геннадіївна не дала. Каже, що, як і багато господинь, звикла до котиків у домашньому побуті. А коли траплялося, що поблизу будинку опинялися чужі тваринки, підгодовувала їх, рятувала хворих та маленьких, а взимку ховала прийшлих котиків у гаражі. Вже потім, намагалася прилаштувати прибульців у знайомих, у сусідів, аби тваринки опинилися під людським доглядом. Вже тоді Вікторію Іщенко чимало її сусідів називали «жінкою, яка займається котиками» і, як це у нас часто трапляється, поблизу її оселі неодноразово опинялися коробки із маленькими кошенятами. Кудись вивезти котів, усіх і одразу прилаштувати по людях Вікторія не могла, бо стільки охочих чи бажаючих взяти кошенятко « у добрі руки» у Радомишлі не було.
У 2019 році померла бабуся Вікторії Іщенко і у спадок від померлої жінки залишився приватний будинок. Аби оселя не перетворилася на пустку, у Вікторії виникла ідея переселити туди безпритульних тварин. Ось якраз звідти й розпочалася історія тоді ще дуже імпровізованого притулку. Спершу котики поселились у кімнатах бабусиної хати, а вже за два роки у родині Іщенків вирішили добудувати ще одне приміщення на дві кімнати. У добудованих кімнатах одразу ж облаштовували полиці, лежаки, кондиціонер. Тепер задля безпеки постійних пацієнтів притулку, тут було облаштовано карантинну зону, а місцем постійного вуличного перебування кошачої спільноти став також добудований вольєр, бо Вікторія Іщенко не сприймає утримання домашніх тваринок у клітках. Майже одразу після облаштування притулку Вікторія Геннадіївна офіційно зареєструвала благодійну організацію «Дім котів». З тих пір «Дім котів» виріс до великих ( за мірками Радомишля) масштабів, бо станом на сьогодні тут мешкає 221 кіт, які мають не лише тутешнє чи загалом житомирське походження, але й прибули до Радомишля із багатьох регіонів України. Звісно ж, найбільше поневірянь на долю домашніх тваринок припадає у тих районах та областях, де сьогодні йдуть важкі бої, де тривають обстріли, де частими бувають прильоти та бомбардування. До радомишльського притулку із красномовною назвою «Дім котів» вже приїздили котики із Добропілля, Краматорська, Мирнограда та інших місцевостей, які ледь не щодня лунають у добірках суто фронтових новин.
Звісно ж, у кожної тваринки, якби хто до того не ставився, є своя біографія, своя життєва історія, яка найчастіше вписана дуже драматичними подіями. Евакуація, переїзд, намагання убезпечити життя людей далеко не завжди передбачають такі деталі та відповіді на запитання щодо долі домашніх улюбленців. На цьому грунті траплялося чимало життєвих потрясінь, трагедій, коли тварини залишалися у покинутих оселях, а їх господарі покидали рідні домівки у розпачі та зі сльозами на очах. Вікторія Іщенко може годинами розповідати про шляхи та обставини потрапляння до притулку, який вона створила, багатьох тваринок. Хтось, полишаючи прифронтову оселю, забирав із собою своїх домашніх улюбленців. Часто котики, залишившись без опіки господарів, прибивалися до місць дислокації певних військових частин, евакуаційних пунктів, блокпостів і т.п. Як правило, їх там жаліли, підгодовували, зігрівали і загалом оберігали. Але траплялося всілякого і навіть полишаючи позицію чи пересуваючись до нового місця призначення, хлопці із підрозділів ЗСУ, не залишали котів на поталу ворогові. Багато з них прибули до Радомишля скаліченими: є коти без лап після капканів, із вибитими очима чи кульовими пораненнями. Одній собаці довелося ампутувати лапку після того, як її обвʼязали дротом і викинули з машини. Але всі вони тут, у притулку для домашніх улюбленців, отримали шанс на життя.
Окреме питання до господині притулку стосується не лише кошторису, який доводиться готувати і мобілізовувати задля того, аби утримувати котів у притулку. Щомісячна цифра у 70 тисяч гривень, яку доводиться витрачати на утримання більше двохсот котиків, сьогодні неухильно (і ледь не щотижнево) зростає. Вікторія Геннадіївна у ході розмови зауважила, що постійного спонсора її благодійна організація поки що немає, але допомогу від людей вона все ж таки відчуває. «Усім зрозуміло, що на пенсію навіть усіх моїх родичів ми утримувати притулок не зможемо»,- каже Вікторія. Тим паче, що котиків треба не лише годувати, але й хоча б епізодично лікувати, а стерилізація є найбільш гуманним способом зменшити гостроту проблеми безпритульності тварин. До Радомишля, якраз таки на прохання благодійної організації «Дім котів», неодноразово приїздили бригади ветеринарних клінік, які займаються стерилізацією домашніх тварин. Тому авторитет притулку, який виконує дуже важливу роль і має чудову суспільну репутацію, у Радомишлі входить у звичку, хоча особливої уваги Вікторія Іщенко не відчуває. У місті, у довколишніх селах є чимало заможних і навіть дуже заможних людей, але, як це у нас часто буває, благодійними внесками «Дім котів» ощасливлюють звичайні, чи то – пересічні громадяни. Найчастіше – із числа пенсіонерів. Наскільки уважною чи хоча б небайдужою до проблем благодійників могла б бути місцева влада – це, як кажуть, питання суто філософське. Але поки що у Радомишлі із владних кабінетів на проблеми котиків дивитися чи хоча б споглядати не звикли. Воно начебто й так, бо у влади на першому місці зазвичай постають питання комунального, економічного і суто соціального порядку. А щодо «братів наших менших», то тут поки що – повний мовчок. Ось тільки поглянути в очі кошеняті, яке подолало з півтисячі ( а то й більше) кілометрів, аби опинитися у лоні побутового комфорту, зможе далеко не кожна людина. Тут однозначно треба мати мужність, витримку, а ще, і обовязково – трохи людської совісті. І це – найголовніше!
«Дім котів» у Радомишлі не просто притулок і прихисток. Це місце, де тварини, зраджені людьми, отримують шанс на життя, любов і турботу. Вікторія Іщенко й досі мріє, щоб у кожного з них з’явився власний дім. Але поки цього не сталося, робить все можливе, аби вони жили у безпеці.
Звісно ж, до уваги наших читачів ми пропонуємо адресу благодійного «Дому котів»:
Житомирська обл.,м.Радомишль. НОВА ПОШТА Іщенко Вікторія Геннадіївна
моб.тел (050) 911 46 72
Ну, а хто забажає хоча б мінімальним внеском підтримати тваринок можуть скористатись рахунком : Приватбанк: 5169 3351 0068 1879, ПБ ГО Дім котів.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації