СТЕЧИНСЬКИЙ ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
17.04.1992 — 27.03.2025рр.
Юрій народився у м. Житомирі. Саме тут минули його дитинство та юність. У 2007 році він закінчив загальноосвітню школу №16 (нині — ліцей №16). Опісля здобув фахову освіту в Житомирському технологічному коледжі. У подальшому працював на різних будівельних майданчиках нашого міста.
Юрій був щирою, доброю та відповідальною людиною. Його знали як надійного друга, який завжди був готовий підтримати, допомогти й підставити плече у складний момент. Він вирізнявся силою характеру, чесністю та відданістю своїм близьким. Для рідних і друзів Юрій був світлою щиросердною людиною, на яку завжди можна було покластися.
З листопада 2024 року Юрій долучився до лав Збройних Сил України та став на захист своєї Батьківщини. Він сумлінно ніс військову службу на посаді гранатометника десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу, мужньо виконуючи свій обов’язок перед народом України.
27 березня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту України Юрій Стечинський героїчно загинув.
…Лише через рік Герой на щиті повернувся до рідного міста, яке він щиро любив.
Його мужність, відданість, доброта та жертовність назавжди залишаться у пам’яті рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав Юрія.
Світла пам’ять і вічна слава Герою!
ЯРМОЛЮК СЕРГІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ
15.07.1983 – 09.03.2026рр.
Сергій Віталійович народився у м.Житомирі.
Навчався у загальноосвітній школі №1 (нині – ліцей №4). Після закінчення 9 класів вступив до ПТУ №1, де здобув професію муляра та столяра будівельного. Згодом проходив строкову військову службу.
Повернувшись до цивільного життя, працював на різних будівельних майданчиках у Житомирі та за межами України. Деякий час трудився на Житомирському хлібзаводі, також працював у логістичній сфері.
Сергій Віталійович — людина-життєлюб, його справжність і щирість у будь-якій справі притягували людей, викликали захоплення.
Його найважливіша цінність — родина. Рано втративши батьків, Сергій разом із сестрою стали одне для одного справжньою опорою. Їх поєднували взаєморозуміння і щира взаємопідтримка. Свого кума Віталія він вважав рідним братом, адже разом проходили через життєві труднощі та завжди підтримували один одного. Найбільшим щастям у житті Сергія були його донечки. Він безмежно любив своїх дівчаток. Як турботливий тато, підтримував їх, мріяв про щасливе майбутнє для них, допомагав у здійсненні дитячих мрій.
Сергій був щирою, життєрадісною та відкритою людиною. У дружбі був відданим до кінця. Любив природу, захоплювався риболовлею та «тихим полюванням». Особливою його пристрастю була авто- та мототехніка — він добре розумівся на ній і вмів власноруч полагодити майже будь-яку техніку.
Із перших днів повномасштабного вторгнення Сергій Віталійович активно займався волонтерською діяльністю, щиро допомагав громаді та людям довкола. У лютому 2023 року добровільно став до лав Збройних Сил України, адже доля рідної країни була для нього небайдужою. За мужні та самовіддані дії при захисті Батьківщини був відзначений медаллю «Ветеран війни – Учасник бойових дій», численними грамотами за сумлінне виконання службових обов’язків та вагомий внесок у захист суверенітету й територіальної цілісності України.
Сергій мав глибоку повагу серед побратимів і командирів. Він робив усе можливе для наближення омріяної перемоги.
9 березня 2026 року невблаганна смерть вирвала Воїна із лав Захисників України.
У вічній скорботі залишилися рідні, близькі, друзі та бойові побратими.
Світла пам’ять і вічна слава Воїну-Захиснику!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації