ТУРОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СТАНІСЛАВОВИЧ
18.12.1970 — 22.07.2026 рр.
22 липня 2026 року перестало битися серце Захисника України, військовослужбовця Олександра Станіславовича Туровського — мужнього Воїна, відданого патріота, люблячого чоловіка, турботливого батька й дідуся, людини честі та великого серця.
Олександр народився 18 грудня 1970 року в місті Житомирі у родині, де був найстаршою дитиною.
Із дитячих років вирізнявся самостійністю, допитливістю, наполегливістю та жвавим характером. Він завжди прагнув до нових знань, не боявся труднощів і впевнено йшов до поставленої мети. Захоплювався акваріумістикою та малюванням, а особливу зацікавленість виявляв до історії.
Навчався у загальноосвітній школі №1 (нині — ліцей №4) міста Житомира, а після переїзду сім’ї до іншого мікрорайону продовжив навчання у загальноосвітній школі №22 (нині — ліцей №22). Після закінчення восьмого класу вступив до Житомирського автомобільно-дорожнього технікуму (нині — ВСП «Житомирський автомобільно-дорожній фаховий коледж НТУ»), де здобув спеціальність техніка-дорожника.
Трудовий шлях розпочав на Житомирському заводі металоконструкцій. У травні 1990 року був призваний на строкову військову службу до Військово-Морських Сил. За роки служби зарекомендував себе дисциплінованим, відповідальним і надійним військовослужбовцем. Завершив строкову службу на посаді заступника командира взводу у військовому званні сержанта.
Після демобілізації працював водієм міжобласних, а згодом міських маршрутних автобусів. У 1995–1997 роках проходив військову службу за контрактом у Звягелі. Там отримав військове звання прапорщика. Повернувшись до Житомира, знову працював водієм, залишаючись сумлінною, відповідальною та щирою людиною.
Усвідомлюючи всі ризики військової служби, у лютому 2018 року Олександр свідомо підписав контракт із Збройними Силами України. Він став на захист рідної землі та у складі розвідувального батальйону виконував бойові завдання у районі проведення операції Об’єднаних сил на Донеччині та Луганщині. У 2020 році був переведений на посаду інструктора Навчального центру, де передавав свій досвід молодим військовослужбовцям. Згодом, у зв’язку зі службовою необхідністю, продовжив службу у військових частинах, які виконували важливі завдання із захисту України під час повномасштабної війни. У червні 2026 року був переведений до бойової частини для підготовки особового складу до виконання бойових завдань.
За сумлінне виконання військового обов’язку, особисту мужність і відданість Україні Олександр отримав статус учасника бойових дій та був нагороджений медаллю «Учасник бойових дій».
У 2017 році він зустрів своє дитяче кохання, а у 2019 році створив міцну й щасливу сім’ю. Доньку своєї дружини прийняв і полюбив як рідну. Від попереднього шлюбу мав ще двох доньок, якими безмежно пишався. Своїх дітей він любив однаково щиро, був для них турботливим батьком, надійною опорою та мудрим порадником. Був люблячим дідусем, а його доброта, щедрість, відкритість і щирість назавжди залишаться у серцях тих, хто його знав. Побратими та друзі цінували його за професіоналізм, людяність і готовність підтримати у найважчі моменти.
За час служби Олександр проявив себе дисциплінованим, професійним і відданим військовослужбовцем. Він досконало володів довіреною технікою, постійно вдосконалював свої знання й військову майстерність, демонстрував високі результати у бойовій та фізичній підготовці, мав заслужену повагу командирів і побратимів.
22 липня 2026 року у районі виконання бойових і спеціальних завдань у Чернігівській області зупинилося серце хороброго Воїна. До останнього подиху він залишався вірним Військовій присязі, українському народові та своїй державі.
У вічній скорботі дружина, доньки, брат, онуки, рідні, друзі та бойові побратими…
Світла пам’ять і вічна слава Герою!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації