КРАСНОВ ВАДИМ ПЕТРОВИЧ
26.04.1985 — 03.09.2026 рр.
Вадим Петрович народився 26 квітня 1985 року в місті Житомирі. Навчався у Житомирській загальноосвітній школі №1, нині — ліцей №4. Після закінчення школи здобув вищу освіту в Житомирському державному технологічному університеті, нині — Державний університет «Житомирська політехніка». Паралельно пройшов військову підготовку у Житомирському військовому інституті імені С. П. Корольова за спеціальністю «радіоелектроніка».
Прагнучи й надалі розвиватися професійно, продовжив навчання у школі міліції, нині — Державному закладі професійної освіти зі специфічними умовами навчання «Житомирська академія поліції». У 2007 році йому було присвоєно звання молодшого лейтенанта.
У 2008 році Вадим Петрович був прийнятий на службу до органів внутрішніх справ в УМВС України в Житомирській області. За час служби здобув повагу серед колег та керівництва, отримав спеціальне звання капітана. У 2012 році звільнився зі служби за станом здоров’я.
Вадим завжди залишався людиною праці, відповідальності та постійного розвитку. У 2013–2019 роках працював у компанії «ПАК-ТРЕЙД», де займався фарбуванням великогабаритної сільськогосподарської техніки та навісного обладнання. Вдосконалюючи професійні навички, у 2019 році розпочав роботу в ТОВ «Майстер Меблі» на посаді технолога.
Захопившись малярною справою, згодом разом із колегою започаткував власну справу — займався фарбуванням та реставрацією меблів. Вадим умів працювати руками, любив свою справу та завжди прагнув робити її якісно й досконало.
Найбільшим його скарбом була родина.
У 2011 році Вадим одружився. Разом із дружиною вони виховували двох дітей — сина та доньку, яких він безмежно любив і якими надзвичайно пишався. Сім’я для Вадима була понад усе. Він робив усе можливе, щоб його рідні жили в достатку, були щасливими та мали найкраще.
Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, добрим сином, надійним братом і справжнім другом.
Його пам’ятатимуть як щиру, добру, відкриту та надійну людину, яка завжди була готова прийти на допомогу. Вадим мав багато друзів, умів об’єднувати навколо себе людей і дарувати їм тепло свого серця. Любив готувати — і робив це неперевершено. Часто організовував відпочинок на природі для родини та друзів, займався вирощуванням агрокультур, цінував прості, але такі важливі моменти життя поруч із найдорожчими людьми.
Він мріяв про щасливе майбутнє для своєї родини, будував плани, любив життя і вірив у майбутнє своєї країни.
Незважаючи на обмеження у здоров’ї, Вадим Краснов добровільно став до лав Державної прикордонної служби України, приєднавшись до 9-го прикордонного загону імені Січових Стрільців. Він свідомо обрав шлях Захисника та став на оборону України від російських окупантів.
Спочатку проходив службу в Овручі, згодом — на одній із прикордонних застав у Коростенському районі. Обіймав посаду заступника начальника з бойової підготовки. Поставлені перед ним завдання та службові обов’язки виконував сумлінно, відповідально та професійно.
Вадим був людиною, яка не лише говорила про відповідальність і обов’язок, а й власним прикладом доводила їхню справжню ціну.
3 вересня 2026 року серце Вадима Петровича Краснова зупинилося.
Його смерть стала невимовним болем для родини, друзів, колег і бойових побратимів.
У скорботі дружина, двоє дітей, батьки, сестра, рідні та близькі, друзі й побратими…
Вічна пам’ять і слава Захиснику України!
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації