У Житомирі розгорівся скандал, який неможливо замовчати. Йдеться не про ремонт доріг чи «зекономлені» кошти в бюджеті, а про найвразливіших — дітей віком від двох до чотирьох років. У дитсадку № 53 після гучної «перевірки» міських чиновників ясельну групу просто закрили. Наслідок — 35 малюків, серед яких є діти з особливими освітніми потребами, запхали в одну групу. І все це в умовах, коли повітряні тривоги стали частиною нашого повсякдення.
Дві правди — одна тривога
З одного боку, можна почути офіційні пояснення про «реорганізацію», «оптимізацію» чи «покращення». На папері, можливо, це виглядає правильно: скоротили групи, звільнили приміщення, об’єднали дітей. Але в реальному житті ця арифметика перетворюється на небезпечний експеримент із живими малюками.
Бо як дві виховательки мають вивести 35 дітей у сховище під час сирени? Як евакуювати тих, хто ще не говорить, хто потребує особливої уваги, або хто просто розгубиться від гучного сигналу? Відповідь очевидна: ніяк. Це завдання фізично нездійсненне.
З іншого боку, є думка громади: рішення про закриття групи не просто недалекоглядне — воно відверто принижує батьків, які довірили місту своїх дітей. Тут не про економію місця й не про ефективність — тут про байдужість, яка легко прикривається красивим словом «ревізія».
Дивні «совпадіння»
Найбільше тривожить інше: в районі Польського бульвару єдиним укриттям залишився саме садочок № 53. Друге сховище, яке ще нещодавно рятувало життя, від 12 вересня стало… приватною власністю. І тепер виходить, що у випадку загрози діти залишаються практично беззахисними.
Тож виникає логічне запитання: хіба можна вважати безпечним заклад, де рішення чиновників створюють смертельні пастки замість захисту? Чому «перевірки» закінчуються закриттям груп, а не вирішенням проблем? І головне — чому діти стають заручниками чужих звітів?
Що далі?
Батьки вимагають одного — повернути ясельну групу, дати дітям гідні умови й забезпечити їхнє право на безпеку. Це не примха, а елементарна норма. Місто ж має нарешті вирішити: воно працює для людей чи для галочки в протоколі.
Висновок
У час війни безвідповідальність чиновників має не абстрактні, а цілком вимірювані наслідки. Діти — не статистика у чиємусь кабінетному звіті. І коли замість турботи про них ми бачимо байдужість і закриті двері, то це вже не реформа й не оптимізація. Це злочин проти здорового глузду й проти майбутнього.
Бо навіть у найтемніші часи країна тримається на тих, хто дбає про найменших. І якщо влада не здатна цього зробити — громада мусить нагадати: життя дітей не можна «оптимізувати».
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації