У ShvetsMuseum , першому в Україні музею порцелянових фігур, відкрито Зал української порцеляни, де представлені роботи із багатьох країн світу, зокрема, Греції, Португалії, Великої Британії, Канади, Іспанії, Бразилії,..
Спочатку фігури та посуд, створені в різні періоди в Баранівці та Києві, у Коростені та Будах, у Словʼянську та Полонному, були розставлені в різних залах музею, аби відвідувачам легше було порівнювати їх з шедеврами найвідоміших у світі порцелянових мануфактур, переконуючись у тому, що українська порцеляна не поступається їм ні в чому.
Тепер в Українському залі можна побачити по-справжньому унікальні роботи Оксани Жнікруп, Валентини Трегубової, Олександра Шевченка, Валерія Албула, Василя Мусієнка, Ольги Рапай, Світлани Голембовської та багатьох інших відомих майстрів та майстринь
Одне із центральних місць в експозиції Українського залу відведена роботам Владислава Щербини.
Не варто, мабуть, нагадувати про те, що видатний український майстер був відомим у світі. Щербину запрошували працювати на престижних мануфактурах Західної Європи, але він відмовлявся, залишаючись вірним своїй рідній Україні.
Вдалося зібрати в одній колекції 50 робіт, створених руками Владислава Івановича. В тому числі й знаменитого «Козака Мамая», якого він перед смертю заповів передати українському музею. Цю роботу принесла Марія Антропова, талановита учениця Щербини, нині вже член Спілки художників України, надзвичайно красиві твори якої також представлені в Українському залі.
“Невипадково Український зал музею відкрито напередодні Дня української Незалежності. У кожного з нас в житті наступає час повертати борги. Тим, хто допоміг тобі у найважчу хвилину. Тим, хто дав тобі можливість чогось досягти, здійснити свої мрії та сподівання.
Відкриваючи цей зал, ми повертаємо борг. Можливо, найважливіший у нашому житті. Повертаємо своїй рідній країні” ,- зазначив засновника музею Олександра Швець. Презентуючи відкриття Українського залу музею, він написав:
“У фарфор закладають енергію добра. Це такий матеріал, який здатен спочатку акумулювати, а потім роками віддавати, віддавати, віддавати. Люди чуттєві не можуть не відчувати цього. Тому вважаю, що наш музей — це своєрідна клініка для відновлення душ, вражених трагедіями.”
УКРАЇНСЬКА ЗАЛА. Фото.






Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city


«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації

