Два роки тому Юрій Трутенко отримав надважкі поранення під Бахмутом. Неушкодженою тоді залишилася лише права рука. З лінії вогню Юрія, який був непритомним, на собі виніс командир роти. Але подякувати своєму рятівнику боєць не встиг — перебуваючи в лікарні, він дізнався, що Володимир загинув.
На прохання Юрія команда проєкту “Я не забуду” телеканалу “Дім” розшукала родину його рятівника. Ветеран зустрівся з ріднею Володимира, щоб сказати головні слова подяки у своєму житті.
Ведуча — Ірина Хоменко.
Юрій
Юрій Трутенко підписав контракт із ЗСУ за пів року до початку повномасштабної війни.
“У мене було все нормально з роботою — працював на заводі, на висотних роботах. Але чомусь за пів року до війни я відчув, що мені потрібно йти в ЗСУ, що це треба зробити”, — сказав він.
Юрій потрапив до 30-ї окремої механізованої бригади (ОМБр), пройшов навчання на кулеметника. 24 лютого 2022 року бригада дислокувалася на Донбасі.
“Коли сказали, що пішов напад на Київ, я в це не повірив. Не вірив до того, поки це все сам не побачив у новинах”, — згадує ветеран.
Коли бригада перебувала в Харківській області, командиром роти, в якій служив Юрій, став Володимир Кухарець (позивний “Варяг”).
“Він був чудовим командиром і людиною. Він мені, як і всім хлопцям, у всьому допомагав, завжди цікавився — що вам потрібно, може, якась допомога. Він намагався для нашого взводу зробити все. Мені було з ним дуже легко, я міг із Володимиром поговорити, порадитися”, — поділився Юрій.
Після Харківської області 30-та ОМБр брала участь в обороні Бахмута Донецької області. Тут у боях 3 лютого 2023 року Юрій був важко поранений.
“На той момент бій тривав понад 16 годин. Ми відбили цей бій, атаки росіян призупинили. Ми з Володимиром вирішили піти подивитися, що там робиться. Але прилетіла міна, я отримав дуже важке поранення, а обстріл продовжився, і мене ніхто на той момент не міг звідти витягнути. Володимир про це навіть не думав, він узяв мене, і на собі виніс з-під обстрілу, надав першу допомогу і передав медикам”, — розповів ветеран.
Поранення у Юрія було дуже важке, було перебито все: сонна артерія, обидві ноги, рука, щелепа, живіт, спина, легені, печінка… Єдине, що залишилося цілим, — права рука.
“Я був непритомний, зовсім нічого не пам’ятаю. Прийшов до тями в Дніпрі, у лікарні ім. Мечникова. Я лежав весь забинтований, купа крапельниць, я їх усі виривав. Я доходив до дверей — і біля дверей падав. Мені навіть руки прив’язали, щоб я крапельниці не виривав і собі щось не нашкодив”, — згадує Юрій.
У Дніпро до нього приїжджала мама і дружина. Але він їх не впізнавав — втрата пам’яті. Через два тижні Юрія перевезли до Києва в центральний військовий шпиталь, там пам’ять почала поступово повертатися.
На сьогодні Юрій переніс 33 операції. Але попереду ще нові — щелепно-лицьові, а також роки реабілітації.
Перебуваючи в госпіталі, Юрій дізнався, що його командир Володимир був поранений у бою, але лікарям його не вдалося врятувати.
“Ніхто не вірив у те, що він помре. Йому ампутували ногу, наступного дня він зателефонував нашому побратиму, сказав, що все нормально. Ніхто не думав, що таке станеться. Наша рота тоді втратила таку людину, яка допомагала всім, на яку ми завжди могли розраховувати, яка винесла на собі не одного побратима. Він не тільки мене врятував, він врятував багатьох”, — сказав Юрій.
Володимир
Володимир Кухарець (“Варяг”) після отриманого поранення в боях під Бахмутом помер у госпіталі 24 лютого 2023 року.
“Він помер 24 лютого у 24 роки. Йому не вистачило рівно одного місяця до дня народження. У нього день народження 24 березня. Після його смерті я почала боятися числа 24. Війна 24 лютого. Дідусь помер 24 числа. І це стало для мене фатальним числом”, — зізналася Маргарита Кухарець, молодша сестра Володимира.
Востаннє Володимир приїжджав додому на Різдво. І він хотів побачити всіх, зокрема поїхав у села до своїх бабусь, у Київ до друзів. Було таке відчуття, що він з усіма прощається.
“Він говорив своїй дівчині: скоро мій кінець, я відчуваю, що скоро це все для мене закінчиться”, — згадує сестра.
Володимир народився і виріс у Коростені. Після школи вступив до вишу, але паралельно з 19 років працював менеджером у ресторані, і надалі планував бути щонайменше директором мережі ресторанів. Але мрії не судилося збутися — 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна.
У виші Володимир паралельно закінчив військову кафедру, був офіцером запасу.
“Він, звичайно, рвався на війну раніше, я не відпускала. Я навіть не показувала йому повістки. Але він якось приїхав додому, і сказав, що йде на фронт. Я намагалася зупинити його, говорила: “Синку, не йди. Це квиток в один кінець”. Але він мене не чув: “Мамо, я по-любому буду жити”. Його неможливо було зупинити. Вова був дуже чесний, порядний, він терпіти не міг несправедливості. Він був дуже відповідальний. Він був командиром роти і в нього в підпорядкуванні були командири відділень, але попри це Вова сам виводив свої підрозділи на позиції, розставляв і забирав із позиції. Він не залишив жодного пораненого, жодного вбитого на полі бою. Він до кінця залишався там, щоб усіх забрати”, — розповіла Людмила Кухарець, мама Володимира.
19 лютого 2023 року Володимир вкотре виводив своїх бійців на позиції. Почався мінометний обстріл. Володимир був важко поранений. Командира роти з поля бою витягнув його друг із позивним “Хвіст” (на жаль, за пів року він теж загинув).
“У Вови була складна вибухова травма, недостатність життєдіяльності всіх органів. У нього вибуховою хвилею було відбито легені, печінку, осколок у печінці, осколок у тазовій кістці, дуже було пошкоджено праву ногу. Його стабілізували, і наступного дня перевезли в Дніпро в лікарню ім. Мечникова, де того ж дня ампутували ногу”, — згадує мама бійця.
Людмила одразу ж приїхала до Дніпра і постійно була з сином, сподівалася почути від лікарів обнадійливі прогнози.
“Я весь час була під реанімацією — з ранку до вечора, тільки ночувати ходила в готель, який був поруч із лікарнею. Я розмовляла з Вовою, він чув мене. Ми всі молилися, щоб він залишився живим. Навіть маленька племінничка, їй було 3 рочки, стояла і молилася, як уміла. Я йому вмикаю це відео: “Вова, послухай, як Мар’яна за тебе молиться”. І він захвилювався, усі датчики пішли вгору. І мені лікарі сказали вийти…”, — поділилася жінка.
Коли Володимир помер, завідувач відділення зізнався матері, що одразу знав, що він не жилець, але не зміг цього сказати.
Після смерті Володимира Кухарця було опубліковано петицію на присвоєння йому звання Героя України (посмертно). Петиція набрала необхідні 25 тисяч підписів, і зараз перебуває на розгляді.
Володимир помер 24 лютого 2023 року, а рівно за три тижні до цього, 3 лютого, він врятував життя Юрію Трутенку.
“Я хочу вам подякувати за те, що ви виховали такого сина. Вова “Варяг” мені врятував життя, і не тільки мені. Вова — це супер людина, яку я знав, яка мені допомагала, яка мене багато чому навчила, і яка мені врятувала життя. Я хочу бути поруч, і допомагати в усьому, що вам знадобиться”, — звернувся Юрій до Людмили та Маргарити.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації