ДонорUA у співпраці з дослідницькою агенцією DigData та за підтримки Міністерства охорони здоров’я України провели третю хвилю комплексного дослідження культури донорства крові. В результаті вдалося дізнатися, як змінилося ставлення українців до донорства крові після трьох років повномасштабної війни, оцінити ключові бар’єри й виклики, з якими стикається система крові в Україні, та потенціал можливих стимулів. Попередні хвилі дослідження проводили у 2023 році, оцінюючи, як повномасштабне вторгнення вплинуло на донорство в Україні, та у 2021 році, після спалаху пандемії COVID-19.
Ставлення суспільства до донорства стає більш визначеним
Частка свідомо залучених донорів у порівнянні з 2023 роком зроста з 19% до 23%. Так само на 4% зросла і кількість тих, хто впевнено відмовляється від донорства крові з тих чи інших причин — з 20% до 24%. Натомість група потенційних донорів, які лише припускають імовірність долучення, звузилася з 43% до 37%.
Головний драйвер — війна, але сила спільноти зростає
31% людей з досвідом донорства почали здавати кров саме у зв’язку з повномасштабним вторгненням росіян, бажаючи допомогти українським військовим та постраждалим цивільним. 21% зробили це за прикладом близьких людей. Що ж до публічних амбасадорів донорства, менше 1% опитаних донорів почали ділитися кров’ю завдяки впливу інфлюенсерів.
Донорство починає сприйматися як норма
Все більше донорів знову сприймають донорство як культурну норму, попри воєнний час, не потребуючи додаткових причин для продовження донацій (+3% у порівнянні з 2023 роком). Наразі 23% залучених у донорський рух залишаються в ньому насамперед завдяки такій позиції.
Основна перешкода — стан здоров’я
З причин, які перешкоджають донорству крові, опитані найчастіше називали погіршення стану здоров’я (37%). Ще 14% зазначили брак підтримки донорства з боку держави, і 12% загалом не впевнені у доцільності донорства.
Інформування працює, але ефект знижується
80% опитаних українців, що прихильно ставляться до донорства, позитивно оцінюють відповідні інформаційні кампанії та матеріали. Проте їхній мотиваційний ефект знизився з 58% до 46%, тобто менше потенційних донорів зазначають, що інформування не підсилило їхній намір здати кров.
Основним джерелом інформування залишаються соціальні мережі (59%).
Висновки
Подальший розвиток донорства потребує нових підходів як на законодавчому, так і на комунікаційному рівнях, зокрема:
- розвивати культуру донорства в повсякденному способі життя (корпоративне донорство, залучення спільнот тощо);
- переглянути та доповнити нормативні документи, що регламентують критерії допущення та відсторонення донорів (до прикладу, у зв’язку з повномасштабною війною більше українців стали вживати антидепресанти, що у світовій практиці не є протипоказанням, проте в Україні таких людей відсторонюють від донорства);
- змінити акценти в інформаційних кампаніях, зосередивши увагу не на термінових потребах (у зв’язку, наприклад, з обстрілами), а на регулярному донорстві.
Результати опитування є проміжними і будуть доповнюватися, проте основну тенденцію бачимо вже сьогодні. Якщо на початку повномасштабного вторгнення люди долучалися до донорства через бажання допомогти у кризовий момент, і релевантними були лише відповідні комунікаційні акценти, то сьогодні, коли криза стала повсякденням, виправданою є комунікаційна стратегія, що поєднує акцент на гострому суспільному запиті із фокусом на важливості побудови культури донорства.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації