6 лютого Анатолію Шевчуку виповнилося 89 років. Це найбільш житомирський серед усіх житомирських прозаїків. Майже вся його літературна спадщина видана в Житомирі.
Анатолій Шевчук народився 6 лютого 1937 року в Житомирі, де закінчив середню школу й майже тридцять років працював лінотипістом в обласній друкарні. Літературна творчість його припадає на початок 60-х років ХХ століття. Саме тоді у збірниках і газетах з’явилися його перші оповідання. Відомий майстер слова Іван Сенченко в рецензії на книжку Анатолія Шевчука “Чорна земля”, що так і не була видана, захоплено відгукувався про творчість молодого письменника.
У травні 1966 році за звинуваченням у націоналістичній та антирадянській діяльності Анатолій Шевчук був засуджений до п’яти років табірного ув’язнення в Мордовії. На березі річки він переховував лінотипний набір листівки самвидаву з памфлетом Євгена Сверстюка “З приводу процесу над Погружальським”, якому йшлося про організовану радянськими спецслужбами операцію підпалу україніки в Державній публічній бібліотеці АН УРСР (зараз – Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського) прибиральником бібліотеки Володимиром Погружальським. За три дні в центрі Києва згоріло майже 500 тисяч книжок, та найбільше були знищені документи домосковського періоду українських земель й архіви Центральної Ради. Цей памфлет Євгена Сверстюка став одним з основних документів українського самвидаву 60-70-х років ХХ століття. Граючись біля річки, діти знайшли набір листівки й показали батькам, а хтось із батьків заявив про це в КДБ. Вирахувати, хто з мешканців цього закутка міг винести із друкарні шрифти, було нескладно.
Із перебуванням Шевчука в таборі політв’язнів пов’язана романтична історія. Коли 1968 року в Парижі вийшла впорядкована В’ячеславом Чорноволом
антологія “Лихо з розуму”, одна молода шведська жінка побачила фотографію Анатолія Шевчука, прочитала його оповідання і до кінця ув’язнення писала в Мордовію листи. Та ревні служителі КДБ жодного листа йому так і не передали. А коли випускали його на волю, про це лише повідомили.
Після арешту твори Анатолія Шевчука не публікувалися майже двадцять років. За радянської влади надрукуватися дисидентові було нереально. Лише в 1991 році вийшла книжка оповідань “Вертеп добра і зла”, у 1999 році – “Чорний човен неволі”, за яку письменник був удостоєний літературної премії імені Івана Огієнка, у 2006 – “Таємниця Федора Шведа”, у 2007 – “Барви далеких літ” та книжка листування із молодшим братом, відомим українським письменником Валерієм Шевчуком; у 2011 році до читачів дійшло вибране всієї прозової спадщини та літературно-краєзнавчих досліджень Анатолія Шевчука “Житомирські етюди”. Окремі його оповідання друкувалися у хрестоматіях, антологіях, журналах: зокрема, у нью-йоркському виданні “Хрестоматія з української літератури 20 століття” – оповідання “Увечері”; в антології “Чашечка кави о другій” – оповідання “Бомбосховище”; в антології “Вечеря на дванадцять персон” – оповідання “Тризна по-домашньому”; у збірці “Косень” – оповідання “Чорна земля”, “Теплі спогади в холодний вечір”; в антології “Житомирський феномен” – оповідання “Мальовнича річка Гуйва”, “Таємниця Федора Шведа”, “Так захотіла доля”. Крім прози, у журналах “Авжеж”, “Кур’єр Кривбасу”, “Неопалима купина” та житомирських газетах з’являлися краєзнавчі й літературознавчі статті Анатолія Шевчука. За винятком невеликої повісті з невольничого циклу прози “Болюче відчуття полону”, решта творів письменника – оповідання. Всі книжки письменника видані в Житомирі, крім вибраного “Теплі спогади в холодний вечір”, що вийшло 2013 року в Києві у видавництві “Преса України”.
У часи, коли наші землі були великою зоною, Україна вижила завдяки консерватизму українських сімей, в яких шанувалися духи померлих предків і національні традиції. А за приватною сферою, за домашнім порогом все було тоді чужим, там панувала чужа асиміляційна стихія. Принаймні такою постає радянська епоха української історії другої половини ХХ століття в письменника-дисидента Анатолія Шевчука, творча спадщина якого відриває ще одну маловідому сторінку української прози.
Володимир Даниленко
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації