Сьогодні Ліна Костенко святкує свій День народження!
Ліна Василівна Костенко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська РСР, СРСР) — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидентка. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Ордену Почесного легіону (2022).
У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури.
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року.
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
ЛІНА КОСТЕНКО (акровірш)
Любові не буває забагато,
Іскрять визна́ння, де вона жива,
Най лиш любов’ю повняться слова,
Авжеж, без неї й мова кострубата.
Коли лунають співи колискові
Оселею, у котрій спить маля,
Спочатку прислухається земля,
Тож потім – всесвіт, зітканий з любові.
Енергією космосу мерщій
На всі часи заряджені нестримно,
Крізь тьму ведуть нас Ваші вірші, Ліно, –
Осяяння вселенської душі.
19 березня 2024 року Ліна Василівна Костенко відзначає свій 94-й день народження. Вона мріяла літати, працювала педагогом, і тільки розкривши свій талант, стала “невловимою королевою української поезії”, і слова її стали літати у світі як “високовольтні лінії духу”…
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації