15 травня 1990 року 35 роки тому о 10-00 Голова ЦВК відкрив перше засідання новообраної Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання. Він повідомив, що в 450 територіальних виборчих округах на альтернативних засадах в жорсткому протистоянні кандидатів із 3091 зареєстрованих обрано 449 народних депутатів і Верховна Рада є правомочною, легітимною.
Про це згадує перший обраний мер Житомира Віталій Мельничук.
Верховна Рада УРСР дванадцятого скликання – останнього скликання в радянській історії України і першого в історії незалежної держави Україна – 15 травня 1990 року приступила до роботи.
Вона була обрана на перших альтернативних виборах народних депутатів, тоді ще Української РСР – складової Російської імперії, яка тоді називалася СРСР.
Вперше за сім десятиліть новітньої історії, після військової поразки Української Народної Республіки (УНР) і окупації України Червоною Росією, депутати Верховної Ради не були призначені згори керованою з Москви комуністичною партією. Кожен із них, незалежно від політичної орієнтації, особисто висувався, боровся і був обраний виборцями свого виборчого округу, де він, як правило, жив і працював, де виборці добре знали його і його сім’ю. І депутати пишалися, що вони обрані, а не призначені та добре знали проблеми своїх виборців.
У виборах взяли участь 85% виборців України, що становило 31 млн., а склад Парламенту оновився на 90%. Новообрана Верховна Рада Української РСР почала працювати на постійній основі, а не дводенними сесіями двічі на рік, як це було раніше, вперше забезпечила пряму трансляцію всіх своїх засідань.
Саме депутатам Верховної Ради першого скликання судилося бути в вирі подій боротьби Українського народу за державну незалежність на початку 1990-х.. Вони розробили, а потім два місяці боролися за кожний розділ, за кожну тезу та 16 липня 1990 року ухвалили Декларацію про державний суверенітет України – Стратегію створення незалежної самостійної Української держави. Згодом ухвалили основоположні рішення на її виконання, які створили політико-правову основу для проголошення держаної незалежності України.
27 червня 1991 року відмовились підтримувати підготовлений Москвою Союзний договір про «оновлений» СРСР. Не злякалися путчу, здійсненого кремлівськими «силовиками» в серпні 1991-го, а використали «вікно можливостей» – проголосили повну державну незалежність та утворення самостійної української держави – України, ухваливши 24 серпня 1991 року Акт проголошення Незалежності України. Прийняли рішення про проведення 1 грудня 1991 року Всеукраїнського референдуму щодо підтримки ухваленого ними Акта, а потім затвердили його результати: 28,8 мільйонів громадян проголосували «за» підтримку Акта проголошення незалежності України, ухваленого Верховною Радою України. Така підтримка засвідчила величезний рівень довіри громадян до обраного ними Парламенту та найвищий рівень легітимності Акта, що в свою чергу, стало ключовою підставою для швидкого міжнародно-правового визнання України абсолютною більшістю країн світу.
5 грудня 1991 року Верховна Рада України ухвалила «Звернення до парламентарів і народів світу», де констатувала вихід України зі складу Радянського Союзу, що стало головним каталізатором розпаду російської Радянської імперії та призвело до глобальних геополітичних змін у Європі та у всьому світі.
Після проголошення незалежності в тогочасних екстремальних політичних умовах Верховна Рада України першого скликання ухвалила базові закони із розбудови Збройних Сил України, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, судової та правоохоронної систем, заклала політико-правовий фундамент національного державотворення. Зробила реальні кроки для збереження ядерного потенціалу України: 18 листопада 1993 року ухвалила Постанову, що мала силу Закону, відповідно до якої та згідно з «Віденською конвенцією про правонаступництво держав…» 64% носіїв і 58% ядерних боєзарядів мали залишатися в Україні. Чому виконавча влада не виконала це рішення – окреме питання, особливо актуальне сьогодні в час війни, коли Росія знову хоче позбавити нас державної незалежності та української ідентичності.
І тому, коли ми сьогодні питаємо – який день можна назвати Днем сучасного українського Парламентаризму, то одним із них заслужено називаємо 15 травня 1990 року.
Автор: Vitaliy Melnychuk
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації