Валерій Косенко на власній сторінці в соціальній мережі Фейсбук знов згадує дуже болісну тему для Житомира – безчинства електросамокатників.
ОЦЕ Я НАПИСАВ 1,5 РОКУ ТОМУ. А ЩО ПОМІНЯЛОСЬ?
Міська легенда про дівчинку з квадратними очима
Житомир. Неділя. Вечоріє. Йду по хіднику. Приблизно на розі вулиць Київської та Князів Острозьких назустріч іде жіночка. З-за її спини просто на мене вискакує електросамокат з двома переляканими дівчатками років 14–15-ти. Кермувальниця з дурними квадратними очима раптом починає верещати (а може, вони вдвох заверещали?) і намагається зупинити свій транспортний засіб ногою. Швидкість пристойна, але нога не допомагає. Я розумію дівчинку, бо на швидкості десь близько 30 км/год дівчачий мозок відімкнувся: спрацював нейронний запобіжник. Проте її янгол-охоронець вкупі з двома іншими янголами-охоронцями (очевидно, моїм і тої перехожої жіночки) вирішили дати раду ситуації. Хтось із янголів рухнув руками дівчинки-кермувальниці, і самокат пролетів між нами синусоїдною траєкторією так, наче ним керував досвідчений самокатист-слаломіст.
Усе сталося так швидко, що в мене навіть ніде й не тьохнуло. Не встигло. Тільки в голові промайнуло неукраїнське, набуте ще в радянській армії: «Блд, йб твою мть!» Сподіваюсь назовні цей перл мого красномовства не вирвався. А то перед жіночкою було б незручно.
—–
Скажу прямо: самокатники і велосипедисти вже задовбали. Вони за мною полюють щодня. Але поки що мені щастить, як Григорію Сковороді, себто ловлять мене, але піймати не можуть. Та колись це може статися. І не шкода, коли це станеться зі мною: я ж уже пенсіонер, пожив трохи. Жаль буде або дівчинку з квадратними очима, яка розбиває об асфальт свою голову з несформованим до кінця мозком, або маленьку дитинку, яку мама веде за ручку і яка раптом після глухого удару летить на кілька метрів безпорадним тільцем, збитим самокатом із дівчинкою, в якої квадратні очі й вереск із рота…
—–
Кажуть, десь там, за кордоном, є спеціальні доріжки для велосипедистів і самокатників. І спеціальні пристрої, що їх чіпляють на самокати для обмеження швидкості до 15–20 км/год. І ще там не можна їздити по хідниках. Знайшов інформацію про те, що, виявляється, в Україні є спеціальний закон, а у Львові встановили правила пересування на електросамокатах. Може, цей закон там працює? Припускаю, що в Житомирі можуть бути якісь ахтивісти, які за прикладом львів’ян могли б написати петицію житомирському уряднику про те, щоб його рада щось таке ухвалила й виконала, щоб безпечніше стало ходити не тільки на розі вулиць Київської та Князів Острозьких, а й, наприклад, пішохідною Михайлівською? Бо я не вмію писати петиції. А можливо, наш муніципалітет щось зробить тільки після того, як дівчинка з квадратними очима і вереском у роті протягне самокатом когось із високих муніципальних осіб з одночасним обдиранням шкіри з офіційних лиць, ліктів, пуз та колін об гарну плитку імені вулиці Михайлівської?
—–
Якщо петиція з’явиться, урочисто клянусь її підписати. Якщо нікому це не потрібно, то буду молитись своєму янголу-охоронцеві, — може, поможе…
—–
Сьогодні, крім неодноразових спроб поцілити в мене з велосипедів чи електросамокатів — і з боку спини, і фронтально, крім слалому дівчаток з квадратними очима, став свідком намагання злетіти в повітря з вулиці Київської трьох мотоциклістів, двох гонщиків на спортивних автівках без глушників і трьох машинок з логотипом відомої таксистської фірми (назвемо її умовно «Член»). Шашечок на них не було, зате сиділи якісь хлопчики з обличчями, не обтяженими інтелектом, і так газували, що, мабуть, якби це побачили скажені мотоциклісти, то від заздрощів з’їли б свої шоломи.
—–
І останнє. Відтепер я ходитиму містом боком, притуляючись спиною до стін міських будинків. Бо поки що не придумав, як на плечі припасувати дзеркальця заднього виду. Але встановити на себе дзеркальця — це набагато простіше, ніж ухвалити закон про обов’язковість квадратних коліс на електросамокатах.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації