В далекому 1964 році Нобелівський комітет присудив премію з літератури Сартру. Правда, той відмовився, через свої уявлення про роль літератора в світі. Але, будучи прорадянським мислителем, почав дуже активно топити за Шолохова, якому наступного року і дали премію. Одна з причин, чому Шолохов став нобелівським лауреатом полягала в конформізмі.
Шведська академія прагнула показати, що не є антирадянською й готова відзначати великого радянського автора.
Іншими словами, проектуючи все це на 2026 рік, маємо таку собі репліку 1965 року: жюрі в Каннах показує, що вони не проти росіян і великої російської культури. Добре, що фільм хоч частково антипутінський, як я це розумію з опису самого фільму.
Найогидніше, що все це відбувалося в момент наймасовішого обстрілу України за час війни.
А сам Звягінцев побоявся сказати прямо: Путін х-ло. Він лише видавив з себе: «Мільйони людей по обидва боки лінії зіткнення мріють лише про одне: щоб нарешті припинилися численні вбивства людей. І єдина людина, яка може зупинити цю м’ясорубку — Ви, пане президенте Російської Федерації. Закінчіть уже цю бійню. Весь світ чекає на це».
Чому так? В усіх росіян без винятку є дикий комплекс щодо Путіна. Вони його вважають найрозумнішим і найхитрішим. І вони його підсвідомо дико бояться. Звідси і тон виступу режисера. Але маю зазначити: в 2026 ця ситуація починає мінятися. Путін стає проблемою для всіх росіян і вони починають це усвідомлювати. Правда, процес йде дуже повільно. Але він уже незворотній.
Вадим Денисенко – Керівник аналітичного центру Ділова столиця
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації