На запрошення громадської організації «Спілка молодих журналістів Житомирщини», фонду «Духовна освіта» та сайту «Zhytomyr.city» 5 березня 2026 року у Виставковій залі художників відбулася презентація нової книги Петра Кралюка «Борис Тен».
Інтенсивна програма перебування Петра Кралюка у Житомирі завершувалося презентацією нещодавно виданої книжки «Борис Тен». Про те, що відомий і справді видатний вчений і ще більший популяризатор вітчизняної історії, філософії Петро Кралюк, вже майже два роки тому розпочав свою дослідницьку роботу із вивчення життєвої біографії Миколи Васильовича Хомичевського (Бориса Тена) , у Житомирі знало чимало людей. Про завершення такої роботи у Житомирі також звістка пролунала доволі гучно, але до моменту презентації пройшло майже три –чотири місяці.
І ось тепер, Петро Кралюк 4-5 березня 2026 року перебуває у Житомирі і презентує тут щойно написану книгу- дослідження про Бориса Тена… Зокрема чи не найбільша і мабуть таки, що найцікавіша зустріч із відомим вченим і письменником відбулася ввечері 5 березня. У залі Житомирської обласної організації Спілки художників України, за присутності близько сотні житомирян П.М.Кралюк розповів про те, як працювалось над книжкою, якими джерелами йому доводилось користуватися і які дослідницькі питання у книжці висвітлені сповна. А які ще чекають свого довивчення.
Вочевидь, у Житомирі згадки про Бориса Тена лунають повсякчас і вже давно зводяться до того, що у більшості своїй мешканці міста знають Бориса Тена, як перекладача, який вже більше півстоліття тому переклав епічні поеми «Іліада» та «Одіссея». Щось детальніше і точніше про Бориса Тена знають одиниці. Звісно ж, дивуватися цьому не варто, бо вже давно письменники, співаки, художники та скульптори поступилися славою мільйонерам, спортсменам і ще багатьом категоріям наших сучасників, яких раніше прийнято було називати пройдисвітами.
Але й тепер, життєва доля і біографія Бориса Тена виглядають драматично і дивовижно. Народився Микола Хомичевський наприкінці ХІХ століття на території сучасної Рівненської області (село Дермань). Пізніше переїхав до Житомира, а згодом до Києва, де , наприклад, у 1924-1925 рока був настоятелем Софіївського собору. Звісно ж, перед тим Микола Хомичевський завершив навчання у Духовній семінарії, а згодом, у 1918-1919 роках, майже два роки вчився у Київській духовній академії. Ще пізніше , вже у Житомирі він вчився в Інституті народної освіти, а згодом знову подався до Києва. Тут таки його було заарештовано і тут він отримав свій перший вирок -10 років каторги, які проходили на радянському Далекому Сході. Там, у таборах, Микола Хомичевський намагається занепасти духом, хоча відчай та песимізм неодноразово допікали ще молодому чоловікові, який присвятив своє життя служінню народу, його літературі і науці. У «гулагівському» таборі М.В.Хомичевський жениться, у його сім’ї народжується синочок Василько, а завершення його табірного життя співпало із початком радянсько-німецької війни 1941-1945 років. Влітку 1941-го Микола Хомичевський у складі підрозділу Червоної Армії потрапляє на фронт і майже одразу опиняється у полоні. Звідти, його звільняють родичі і вже деякий час він живе на окупованій території. Але недовго, бо нацисти не гаялись із мобілізацією працездатного населення і Миколу Хомичевського силоміць забирають на підприємство в Німеччині (сучасна територія Польщі). П.М.Кралюк зауважує, що у Бориса Тена були всі можливості залишитися у зонах окупації США, Великої Британії чи навіть Франції, бо він чудово знав мови, які були неабияким козирем при бажанні емігрувати на Захід. Проте Микола Хомичевський обирає повернення в Україну, знаючи, що перебування на території, окупованої нацистами, полон і перебування у концтаборі самі по собі можуть бути підставою для чергового звинувачення у зраді, шпигунстві і т.п. Проте зірка щастя цього разу сяяла для Бориса Тена неймовірно яскраво і він залишається на волі. Щоправда жити разом із сімєю у Житомирі йому дозволяли у доволі специфічний спосіб: ночувати Микола Хомичевський у Житомирі не мав права. Як колишній політвязень, як людина, що затьмарила свою біографію перебуванням у нацистському полоні. Тому наніч майбутній класик української літератури мусив їхати до села (Зарічани), аби ночувати у сільській місцевості.
Ще пізніше, коли в СРСР настали часи хрущовської «відлиги», Борис Тен, вже не боячись арештів та переслідувань, активно працює над перекладами «Одіссеї» та «Іліади». Водночас він веде напрочуд активну громадську і просвітницьку роботу, викладає у музичному та культосвітньому училищах. Саме Борис Тен створює у Житомирі славетний у майбутньому ансамбль «Льонок», саме під його безпосереднім керівництвом на Житомирщині існувала Спілка самодіяльних композиторів, якою М.В.Хомичевський завзято керував. Вже у 60-ті, а згодом у 70-ті роки Борис Тен активно опікується творчістю молодих поетів та письменників : Валерія Шевчука, його брата Анатолія, Михайла Клименка, Олексія Опанасюка, Валентина Грабовського та ін.
Безумовно, письменника та культурного діяча рівня Бориса Тена ніколи у Житомирі не було і досі немає. Але, що дивує – Борис Тен і досі не увійшов до наративу із вивчення його творчості чи творів у школах України, у вузах і т.п. Він інтелектуальна глиба нашого житомирського регіону, однак його досі не вивчають так, як потрібно, або – наскільки він заслуговує.
І мова не про те, що свого часу Борис Тен не отримав премії ім.Шевченка, на яку його рекомендували вчені та викладачі Донецького регіону за переклад гомерівської «Одіссеї». Ще дивніше виглядає той факт, що за життя Бориса Тена його так і не удостоїли визнанням реабілітації за безпідставним звинуваченням зразка 1931 року.
Ще одна деталь, яку Петро Кралюк підмітив і озвучив у розмові із читачами – житомирянами цього ж таки дня, 5 березня. Йдеться про те, що творчість Бориса Тена так і не потрапила у «обєктив» жодного із дослідників – літераторів. Жодної дисертації досі не написано стосовно творчості поета, літературознавця, активного громадського діяча, яким Борис Тен безумовно був.
Можливо саме книжка дослідження біографії Бориса Тена, щойно укладена і підготовлена П.М.Кралюком таки виконає свою роль щасливого та потужного імпульсу, яким імя Миколи Васильовича Хомичевського потрапить в епіцентр спочатку вивчення, а потім стане предметом пошанування і визнання. Причому – справжнього, без найменшої показухи, чи, тим паче – фальші.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації