Зустріч житомирян із Миколою Томенко та Павлом Гай – Нижником у тепер вже звичному для популярних імпрез Гнатюк Арт –центрі виявилась напрочуд змістовною. Можна назвати ще декілька характеристик цієї події, однак специфічний характер розмови за участі двох знакових постатей сучасної України зумовлений тим, наскільки актуальними були слова, зауваження, висновки, що лунали упродовж двогодинної зустрічі.
Загалом, окрім того, що і Микола Томенко, і Павло Гай-Нижник давно відомі в Україні, як громадські активісти і визнані авторитети у царині суспільно-політичного життя нашої країни, обидва відомі добротними дослідницькими роботами з історичного минулого нашої держави. Власне кажучи, якраз 15 березня 2024-го року у Житомирі відбулася презентація дуже знакового історичного дослідження « Міфи і таємниці останнього гетьмана України», присвяченого діяльності очільника Української держави Павла Скоропадського. До речі, нинішня ситуація, коли Україна веде відчайдушну боротьбу за право на своє існування, спонукає до детального вивчення нашого минулого якраз у часи Української національної революції 1917- 1921 років. Адже поки що українці так і не зрозуміли, не усвідомили, а тому й не вивчили історичних уроків та невдач Центральної Ради, Української держави Павла Скоропадського та Директорії УНР. Хоча вже майже тридцять років у школах та вузах України вивчається курс Історії України, де Українська національна революція 1917-1921 років отримала належну увагу, а наукова література, приурочена до тематики національно-визвольних змагань українців на початку ХХ століття, сьогодні вимірюється сотнями добротних досліджень, книжок та монографій. І все ж таки, інтерес до проблематики еволюції української державності у 1917-1921 роках не спадає й досі. Микола Томенко у своєму виступі перед аудиторією Гнатюк Арт центру зауважив, що «ми маємо чітко розуміти не лише зроблене, вчинене лідерами, партіями, урядами УНР та гетьманської держави, але й знати про нереалізовані плани, задуми, проекти, які були створені, намічені і навіть оприлюднені у середовищі українського народу у 1918-1921 роках». Хоча, як тут не згадати про те, що станом на 1917-й рік, коли в Україні постала Українська Центральна Рада, 80% українців були неписьменними. У таких умовах важко було достукатися до душі (а тим паче – до розуму) так званого пересічного українця. Цього так і не змогли зробити ні Михайло Грушевський( як голова Центральної Ради), ні Володимир Винниченко (як голова першого українського Уряду), ні гетьман Павло Скоропадський, ні лідер, а потім і «вождь» Директорії УНР Симон Петлюра. У той час, як Карл Густав Маннергейм, який також у 1918-му році очолив боротьбу фінського народу за свою незалежність від російської держави, досяг перемоги. І не в останню чергу тому, що якраз 75-80% фіннів у 1918 році були письменними. Про Маннергейма ми згадуємо ще й тому, що той разом із вище згаданим Павлом Скоропадським тривалий час разом і поряд служили на посадах ад’ютантів російського імператора Миколи ІІ. Про державу, яку спробував побудувати в Україні Павло Скоропадський, ми й досі знаємо не так багато, як належить знати. Відомо, що Павло Скоропадський став керівником (гетьманом) Української держави після так званого державного перевороту проти Центральної Ради. Проте за яких умов це відбулося, детально розповідає дослідження «Міфи і таємниці останнього гетьмана України», яке написали Павло Гай –Нижник та Микола Томенко. Дивовижно, але міфів, а тим паче історичних «таємниць», для наших сучасників виявилося так багато, що і в подальшому дослідження епохи тривалістю в сім місяців (квітень – листопад 1918-го року) матимуть неабияку актуальність для сучасної України. Адже напрацювання уряду Павла Скоропадського стосовно земельної політики могли б стати у нагоді урядам вже незалежної Української держави, що постала у 1991-му році. Але ж хто в Україні вже у 1991-му році знав про ті «напрацювання», і про державницькі плани Павла Скоропадського? Так само «уроки» та висновки стосовно діяльності Гетьманської держави Павла Скоропадського у сфері культури та освіти могли б і досі служити дороговказами для всіх урядів України, починаючи із 1992-го року і дотепер. Проте й сьогодні ще не пізно ті уроки вивчити, аби розуміти свої помилки та невикористані історичні шанси. Для цього треба знати про Агатангела Кримського та Дмитра Багалія, які, наприклад, відіграли ключову роль у створенні Академії наук України у 1918-му році. Так само варто знати про те, що усі спроби перемовин Центральної Ради, а потім і Директорії УНР із урядом радянської Росії ( у 1917-1919 роках) завершувалися однаково – окупацією України і встановленням на її території колоніального режиму. Аналогічні традиції путінська росія зберегла й досьогодні. За словами Миколи Томенка, плани та розрахунки кремлівського диктатора у лютому 2022-го року були побудовані на тому, що майже половина українського парламенту зазвичай ( із 1991-го по 2022-й роки) мала проросійські симпатії та всілякі промосковські орієнтації. А 12 тисяч церковних громад на території України, які підпорядковані УПЦ московського патріархату? А відсутність протекційної політики в Україні стосовно видавництва української книги. А відсутність власної україноцентричної позиції стосовно розвитку українського кінематографу. А засилля російськомовної попси, яка й досьогодні щодня й повсюди нагадує нам в Україні, що ворожа присутність нікуди не поділася. «Ми створили державу Україну, але й досі не створили, не виховали, не зростили, не сформували патріота-українця, свідомого громадянина, який би розумів міру та ступінь найбільших небезпек, які й досі існують і загрожують самому факту нашого існування як нації і як держави», – зауважив під час зустрічі Микола Томенко.
Зрозуміло, до обох гостей, які упродовж години – півтори оприлюднили для житомирської аудиторії дуже багато цікавої інформації, було чимало запитань. Звісно ж, питання «а що далі?» було найпершим і чи не найголовнішим. Тим паче, що питання про політичні інструменти вдосконалення Української держави, про аспекти відбудови її економіки досі не вселяють оптимізму у середовищі більшості населення України. Навіть той факт, що на фінансування діяльності так званих парламентських партій Верховної Ради України щороку ( і у 2022-му і навіть у 2023-му роках) витрачалося по 840 мільйонів гривень бюджетних коштів, викликає не лише здивування, але й цілком зрозуміле обурення пересічного люду. Адже народ прекрасно бачить, наскільки бездіяльними, ялово- анемічними виявилися партійні політики фактично усіх партій України із початком масованого вторгнення агресора в Україну. Безумовно, партіям та їх керманичам варто було вже у березні –квітні 2022-го року заявити про тимчасову призупинку своєї діяльності і таким чином відмовитись від державного фінансування, яке варто зосередити на питаннях озброєння ЗСУ, на вдосконалення організації безпеки та опору ворогові. Але українці вкотре доводять, що громадянське суспільство, всенародна солідарність виявилися куди потужнішим, аніж досконалість, професіоналізм і порядність багатотисячного державно –бюрократичного апарату, який відчутно відстає від народної ініціативи.
Власне кажучи, зустріч Миколи Томенка та Павла Гай-Нижника із житомирянами – це також «шматок» тієї ж всенародної ініціативи, яка налаштована на зміцнення нашої згуртованості, яка сприяє розумінню наших ідеологічно –духовних орієнтирів у найскрутніший і смертельно небезпечний для держави час. Комунікація влади та громадськості, вміння політиків і чиновників спілкуватися відкрито і «по чесному» із людьми у будь-якій ситуації, для нас, українців, поки що залишається невивченим уроком і водночас вразливим місцем для ворожого впливу. То ж чи не пора зробити висновки? Як із уроків діяльності того ж таки Павла Скоропадського, так із помилок та прорахунків, які допустили у своїй діяльності лідери Центральної Ради, Директорії УНР і т. п. Тим паче, що помилки, недоліки та прорахунки періоду 1917-1921 років ми фактично повторили через 80, 90 і навіть рівно через сто років опісля поразки національно-визвольних змагань початку ХХ століття. Питання, як і відповіді на них очевидні. Справа – лише за конкретними діями.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації