Пісеньку зі словами «Від сессии до сессии живут студенты весело» памятають багато людей, які вчились у вузах радянських часів. Але сьогодні куди важливішу роль у нашому житті мають сесії за участі депутатів різноманітних рад. Наприклад – Житомирської обласної ради, яка проводить свої сесії раз на три місяці, а між ними депутати почуваються точно так, як колись студенти. Але ось під час сесії і особливо після її завершення, депутатам буває не до веселощів. Наприклад, після сесії, що відбулася 7 березня 2024-го року, депутатам не те що сміятися, а дивитися один одному в очі не хотілося. Це при тому, що вони вже й наче звикли «позичати очі у сірка» і ніякі «компроміси із совістю» для них не страшні. Проте цього разу навіть бувалі циніки із числа депутатів поспішали із сесійногог залу, щоб десь загубитися і хоча б спробувати забути, те, що сталося.
Ширма ще й досі мріє про закриті сесії
А таки сталося! Хоча першим і начебто головним питанням порядку денного у сесійному залі розглядався звіт губернатора Віталія Бунечка щодо підсумків економічного життя області у 2023-му році, але скоро стало зрозуміло, що інші події, які сталися вже після губернаторського звіту, були більш резонансними, а іноді виглядали як епізоди дуже брудного скандалу. Вже тільки поява колишнього депутата Житомирської обласної ради Андрія Дяченка, який сьогодні служить сержантом у бригаді морської піхоти на херсонському напрямку, спричинила у залі мертву тишу. І все тому, що морський піхотинець із трибуни сесії почав говорити таке, про що депутатам ніхто не каже, а вони, звісно ж, не звикли такого чути. Начебто ніхто у залі не помічає з півдесятка автоматників-нацгвардійців, які стоять на сторожі обласного начальства. «Що вони тут роблять, і навіщо їх тут стільки? – запитав у депутатів морський піхотинець, який ледь не щодня під вогнем орківської «арти» переправляє на позиції до Кримок боєприпаси чи іншу амуніцію для своїх побратимів.- І чому люди зі зброєю сьогодні вирішують, кому, коли і як пройти до сесійного залу, де засідають небожителі- депутат?». Тим паче, що якраз перед виступом військовослужбовця заступник голови обласної ради В.В.Ширма почав розповідати, що депутати можуть проводити не лише відкриті, але й закриті сесії. «Від кого ви закриваєтесь, шановні народні обранці, – продовжував свої запитання морський піхотинець, – чи ви вже забули, що усі разом утворюєте представницький орган влади, який має діяти в умовах повної і найбільшої публічності та відкритості?». Далі Андрій Дяченко запропонував депутатам на початку сесії одягати на себе бронежилєти і спробувати посидіти у сесійному залі хоча б три – чотири години. За словами сержанта – морпєха,це для того, щоб розуміти, як воно там, на «передку», коли «броніки» взагалі не знімаються по 4-5 днів поспіль. Далі колишній депутат дуже чітко і прямо сказав депутатам нинішнім, що їхню поведінку розцінює, як суцільну імпотенцію. А ті показники з ремонтів та проектів нових доріг, про які гордо звітував губернатор В.І.Бунечко, нічого спільного із майбутніми перемогами України не мають.
Депутати сиділи мовчки. Губернатор кинувся було пояснювати, що Житомирщина на чолі із очолюваною ним «вертикаллю» влади дуже завзято працює і створює десятки тисяч нових робочих місць, але хто їх бачив насправді? Отож бо й воно.
Ще вчора Богдан Леськів отримував нагороди, а тепер – йди геть!
Далі у сесійному залі було ще гарячіше. Питання про звільнення генерального директора Житомирської обласної клінічної лікарні Богдана Леськіва перетворилося у доволі гостру дискусію, яка іноді нагадувала звичайну сільську сварку бабці Горпини і її сусідки Параски.Відчувалося, що головуючий на сесії Володимир Ширма прагне поставити питання щодо звільнення Богдана Леськіва на голосування без проведення належних обговорень, виступів та запитань. Але у залі знайшлися депутати, які зажадали таки пояснення від ініціаторів «збиття» Б.Б.Леськіва. Воно наче й було логічно почути, як так сталося, що зразковий, енергійний, завжди завзятий ( так раніше його оцінювали) головний лікар обласної лікарні раптом потрапив до числа найгірших, непрофесійних і так далі. Дуже швидко виявилося. що найбільш гнівні обвинувачення у бік Леськіва «метав» той же самий Віталій Бунечко, зазначаючи, що у квітні 2022-го року, коли загарбники – рашисти стояли ще на житомирських землях, заступники головного лікаря обласної лікарні отримали зарплату по сто тисяч гривень і більше. За словами губернатора, це аморально і нечесно. Далі Леськіву дорікали за те, що премії та зарплати більше ста тисяч гривень отримували й бухгалтер лікарні і ще пять чи шість її працівників. Головний лікар під час свого виступу сказав, що високі зарплати люди отримують за те, що лікарня заробляє значні суми коштів і, якщо не платити лікарям відповідну їх кваліфікації зарплату, то вони дуже швидко знайдуть роботу у приватних лікарняних закладах. Ну, а щодо моральності чи аморальності виплат зарплат у обласній лікарні, то ВІталій Бунечко тут же, у сесійному залі отримав дуже несподіваний, неочікуваний ( і мабуть що неприємний) для себе аргумент. Бо депутат С.М.Крамаренко взяв та й при всіх запитав у губернатора про те, за які такі заслуги його заступники у квітні – травні 2022-го отримували по 120 чи й навіть – по 130 тисяч гривень щомісяця? І жодних тобі запитань, і депутати й досі не запитували у «губера», за які такі подвиги він і його «зами» зуміли отримати у вигляді зарплати за 2023-й рік по майже півтора мільйони гривень. Ось така вона, мораль!
Але на мораль, на аргументи «за» чи «проти» у питанні про звільнення Богдана Леськів у сесійному залі 7 березня ніхто не збирався зважати. Тим паче, що депутати покликали на трибуну «ініціатора» розгляду питання про звільнення Б.Б. Леськіва депутата О.В.Дмитрука. Той взявся розповідати про те, що із обласної лікарні звільняються фахові лікарі, бо «щось там не так». Знову ж таки, на поміч Дмитруку поспішив губернатор Бунечко, який згадав Леськіву поламаний томограф і прізвища його родичів на керівних посадах у тій же обласній лікарні. Як так сталося, запитував «губер», що бухгалтер отримує премію з півсотні гривень? Зрештою, обвинувачення завершились, а депутат Олексадр Чорноморець вийшов до трибуни і висловив своє бачення того, що відбувається на сесії. На його думку, Богдан Леськів, який донедавна отримував нагороди і задовольняв будь-кого із депутатів обласної ради, у цій ситуації «не причому». Просто на його посаду настала пора посадити іншу ( так звану потрібну) людину, яка буде правильно себе вести. Підписувати належні документи, сприяти під час тендерів на мільйони гривень тим фірмам та учасникам, на які надійде належна і конкретна рекомендація чи наполегливе побажання. Цікаво, що О.П.Чорноморець наприкінці свого виступу попередив депутатів, які займають керівні посади у лікарняних закладах (Лукашенко, Журбенко, Долгополов, Сабодаш), що наступними після звільнення Леськіва будуть вони. Хоча б тому, що лава бажаючих посидіти у керівному кріслі лікарні чи госпіталя сьогодні дуже велика. Тому зміна милості на гнів із наступним звільненням проходить у сесійному залі Житомирської облради дуже швидко.
Але виступ, зауваження та попередження від Чорноморця мало хто слухав. Схоже, що у залі вже була належна кількість «голосів», які натиснуть «правильну» клавішу. У принципі, вже за дві чи три хвилини так і сталося – за звільнення Богдана Леськіва натиснули «кнопку» 38 депутатів і цього виявилося достатньо, щоб «операція» зі звільнення головного лікаря завершилася успішно. Хоча хтозна, той же Б.Б.Леськів може звернутися до суду з оскарженням такого депутатського рішення. Адже жодних фінансових чи дисциплінарних порушень тепер вже звільнений генеральний директор лікарні не вчиняв і законодавчих підстав звільняти його у депутатів не було. Але то все, як кажуть, лірика. Можливо й піде до суду Богдан Леськів. Можливо й суд, розглянувши суть справи, буде на стороні нині звільненого керівника. Але те все буде щонайменше за рік чи й більше. За цей час, хтось буде керувати обласною лікарнею вже по новому і так, як комусь буде треба.
Ось у такому невеселому «ключі» проходила перша весняна сесія Житомирської обласної ради. Справді, депутати розходилися після її завершення у вочевидь пригніченому стані. Хоча б, здавалося, Їм не звикать – бувало, що й не таке «прокачували». Проте – а скільки ж можна?
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації