20 травня 2022 року, згідно з наказом командування, останні українські захисники Маріуполя вийшли з заводу «Азовсталь» та здалися у російський полон. На третю річницю цієї події українці у різних куточках земної кулі проводять акції для нагадування суспільству, що воїни Маріупольського гарнізону все ще у неволі. Це страшна трагедія для сотень родин, які невтомно чекають повернення найрідніших.
У третю річницю неволі українських захисників Маріуполя Олександра Столяр провела одноосібну акцію у центрі Бердичева. Вона вийшла на площу з плакатом, на якому зображені її донечка Ірина та коханий чоловік Володимир. Кожного дня Олександра проживає з надією прочитати у списках звільнених знайомі імена, знову відчути теплі обійми рідних рук. Та от вже три роки росіяни тримають родину Олександри у полоні.
Олександра родом з Маріуполя, а її чоловік Володимир Столяр — бердичів’янин. Деякий час він працював у одній з бердичівських частин ДСНС, а згодом переїхав до Донеччини, де проживав щасливим подружнім життям. Ще з початку російсько-української війни Володимир обрав шлях військовослужбовця. Тож у лютому 2022-го року чоловік вже знав, що захищатиме свою родину та країну від російського терору. На жаль, як і багато інших воїнів, які боронили Маріуполь, Володимир потрапив до полону, і дружині досі про нього мало що відомо.
Донька ж Олександри, 27-річна Ірина Навальна, не має відношення до військової служби. Та росіянам було байдуже, адже відома «на болотах» фамілія дівчини, яку вона отримала від свого дідуся, вже сама по собі була для них подразником. У 2022 році Олександра та її донька терміново евакуювалися з Маріуполя. Та через деякий час Ірина вирішила повернутися до міста, аби доглянути бабусю. 27 вересня 2022 року окупанти ув’язнили дівчину, звинувативши її у нібито «плануванні теракту» під час проведення так званого «референдуму» в окупованому місті. У 2024 році російські ЗМІ писали про те, що у показовій справі військовий суд РФ ухвалив рішення про 8 років неволі для Ірини Навальної. Українська ж сторона вважає дівчину полоненою.
Наразі Олександра живе у Бердичеві – малій батьківщині її коханого. Усіма силами вона намагається не втрачати свій дух: щотижня відвідує акції на підтримку військовополонених та зниклих безвісти захисників, займається волонтерством, допомагає безпритульним тваринам знайти свій дім й сама утримує трьох песиків. Жінка з великим теплим серцем та сталевою надією щиро вірить у возз’єднання родини. Як зараз прийнято казати в Україні: перед світанком ніч найтемніша.
Ваш голос – це їхня надія. Закликаємо ніколи не мовчати про військовополонених та зниклих безвісти українських захисників. Щотижня у Бердичеві проходять акції-нагадування, що війна триває, сім’ї досі чекають на повернення своїх найрідніших. Будь-хто може доєднатися до учасників мирного мітингу, який зазвичай проходить у неділю о 12:00 на вулиці Європейській (біля чорного АТБ).
БЕРДИЧІВ // РІО-Бердичів – НОВИНИ БЕРДИЧЕВА
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації