У фондах Житомирського обласного #краєзнавчого музею представлено понад 70 люльок для паління. Особливої уваги варта велика фігурна люлька, виготовлена з білої глини. Її тулійка підходить до чашечки під кутом 30 градусів, проходить по дну люльки і видається вперед на 3,5 см. На ній помітно 4 шви формування: два по профілям, один по чашечці з боку тулійки і один знизу. Чашечка має вигляд голови чоловіка з виразними рисами обличчя, вусами та довгою звивистою бородою, яка розширюється донизу. На чолі є тюрбан з китицями, які одночасно є вінцями чашечки. Тюрбан розписаний кольоровою емаллю білого, жовтого, рожевого, зеленого та чорного кольорів.
Попереду на тюрбані є накладна керамічна стрічка, на якій витиснено напис латинськими літерами: «JE BIS JACOB», що з французької можна перекласти як: «Це сірий Якоб». В нижній частині тулійки бачимо напис «JACOB» тисненням латинськими літерами. Трохи вище є клеймо – в кружечку латинські літери «JK». За розмірами люлька досить велика: 7×7,7×3,8 см.
Схожі за розміром, формою та оздобленням керамічні люльки виготовляв французький дім Gambier у XIX-XX ст. Його засновник, Жан Гамбьє, наприкінці XVIII ст. виготовляв люльки для паління за технологією, яку вже раніше розробили голландці. Окрім традиційних голландських люльок з гладкою головкою та довгим мундштуком він почав створювати нову модель – з короткими мундштуками, у які можна було вставляти змінні трубки. Останні стали новим винаходом мануфактури Gambier, і швидко здобули популярність. Можна вважати, що таким чином Гамбьє у 1810-х роках вперше винайшов та застосував технологію «бритви та леза» за 150 років до того, як її офіційно винайшла Gillette у другій половині XX ст. Використання однієї люльки та змінних трубок до неї стало блискучим маркетинговим ходом, який збільшив популярність бренду Gambier та дохід від реалізації продукції.
Протягом наступних років виробництво постійно розширювалось, і в 1868 році в майстернях Gambier у Франції працювало близько 600 робітників, які виготовляли понад 2 000 люльок на день. Вони продавались за середньою ціною в 10 сантимів (1/10 франка), тому їх могли дозволити собі практично усі верстви тогочасного французького суспільства. Особливо популярними вони стали у середовищі французьких солдатів та офіцерів.
Люльки Gambier виготовлялись за особливою технологією. Насамперед глину замочували у воді на два тижні, потім залишали висохнути на такий же період часу. Після цього глині за допомогою металевого формування надавали необхідної форми, створюючи заготовку, яку змащували спеціальним маслом та затискали під пресом, щоб надати їй бажаної форми. Внутрішню частину головки та трубки (тулійку) видовбували, а лінії форм згладжували. Після цього заготовки висихали кілька днів, а потім їх обпалювали у печі за температури 200-300 градусів C протягом 17 годин. Залежно від типу та моделі їх фарбували сумішшю кольорового пігменту та води, іноді емалювали протягом двадцяти хвилин за температури 1000 градусів C. Після чого готові люльки упаковували та відправляли на продаж.
Франко-прусська війна 1870-1871 років призвела до тимчасової призупинки виробництва. Після війни обсяги продажів люльок Gambier почали падати через численні імітації, які намагались їх наслідувати. Внаслідок зменшення чисельності продажів та попиту почали зменшуватись і обсяги виробництва.
Виробництво люльок Gambier повністю зупинилось під час Першої світової війни (1914-1918), коли частина Франції була окупована німецькою армією, а виробничі приміщення та склади використовувались як польові шпиталі. Та на початку 1920-х років власникам вдалося відновити виробництво, і в 1923 році тут працювало 40 робітників. Але нестабільність та криза, що невдовзі почалась, та зростаюча популярність сигарет та сигар, які масово почали завойовувати ринок паління тютюну ще наприкінці XIX століття, змусила дім Gambier припинити виробництво та ліквідувати компанію у 1928 році.
Особливістю дому Gambier було те, що саме вони першими почали виготовляти люльки із зображенням відомих людей. Також майстри намагались не відставати від ідей того часу і відтворювали у своїй роботі зміни, що відбувались у світі. Дизайн форм для люльок був натхненний різноманітними темами суспільного та політичного життя. На сьогодні, за приблизними підрахунками, відомо близько 1600 різних моделей люльок французького дому Gambier.
На чашечках люльок майстри зображували тварин, рослини, надавали їм вигляд облич відомих сучасників та історичних постатей. Таким чином створювався мініатюрний глиняний музей Gambier. Існували антропоморфні люльки з обличчями Вольтера, Мірабо, д’Артаньяна, Рембрандта, Робесп’єра, Наполеона Бонапарта, Наполеона III, генерала Буланже, англійської королеви Вікторії, Нікколо Паганіні, кайзера Вільгельма II, Ісуса Христа та багатьох інших відомих реальних та вигаданих постатей. Також були зооморфні люльки з силуетами вовків, ведмедів, коней, кабанів, мавп, тощо. Ідеї запозичувались також з міфів і легенд давньої Грецій та Риму, французького фольклору та навіть з переказів про відьом. Інколи на люльках зображувались сцени з повсякденного життя або визначні для Франції події, як-от будівництво Суецького каналу або Ейфелевої башти у Парижі.
Втім, найпопулярнішою була модель Jacob. Вперше вона з’явилась у 1834 році, і присутня практично на всіх каталогах та афішах бренду Gambier. Загалом існувало більше 10 різновидів цієї моделі. Всі вони мали вигляд обличчя чоловіка з тюрбаном на голові, яке прикрашало чашечку люльки. Модель була популярною, оскільки борода виконувала роль ручки для тримання чашечки люльки, що нагрівалась під час тління тютюну.
Різновид моделі люльки Jacob з фондової колекції Житомирського обласного #краєзнавчого музею вперше з’являється в каталогах Gambier в 1879 році. Він також є в каталогах 1893-1908 років, і присутній на афіші 1918 року.
Очевидно, що люльку використовували за прямим призначенням, оскільки всередині чашечки є сліди випалу та горіння тютюну (кіптява). Знайдена вона була в 1975 році в с. Гордіївка Романівського району Житомирської області, на старому селищі.
Упродовж XIX та на початку XX століть люльки Gambier здобули широку популярність та віддану клієнтську базу не лише у Франції, але і в Європі та світі. В другій половині XX століття вони привернули увагу багатьох музеїв та приватних колекціонерів Західної Європи, які зберігають їх у своїх зібраннях.
Віктор Нечипоренко
м.н.с. історичного відділу
Житомирський обласний краєзнавчий музей
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації