У неділю, 15 лютого 2026-го року, у Житомирі мають відбутися урочистості з нагоди 30-річчя від часу створення Житомирського обласного німецького національно – культурного товариства «Відергебурт» («Відродження»). Напередодні знакової події у житті відомого на Житомирщині громадського об’єднання ми зустрілися із нинішнім головою товариства Володимиром Піньковським. Звісно ж, у числі найголовніших і найперших запитань стосовно ювілейного заходу – а як все розпочиналося тоді, вже більше тридцяти років тому?
- Якщо бути точним ( а ювілеї – річ хронологічно конкретна), то тридцять років обласному німецькому національно-культурницькому товариству «Відергебурт» виповнилось наприкінці минулого року, – говорить Володимир Піньковський. – Є конкретний запис і конкретна дата реєстрації в управлінні юстиції, де «Відергебурт» було зарєєстроване 14 листопада 1995 –го року. Цей день прийнято вважати офіційним початком діяльності нашого громадського об’єднання. Але, якщо розповісти ще детальніше і розлогіше, то напередодні дати реєстрації нашого товариства відбулися його установчі збори, які проходили у актовій залі Житомирського гарнізонного Будинку офіцерів. Слід зауважити, що подія була очікувано хвилюючою, а зал, який офіційно вміщував трохи більше як 200 місць для сидіння, був вщент переповнений. Настрій у більшості людей був піднесений, оскільки підготовчий період, який передував створенню Житомирського обласного німецького національно-культурного товариства «Відергебурт» зайняв трішки більше, як рік часу.
- Зазвичай громадські організації створюють куди швидшими темпами..
- Можливо це так, а ще більш можливо, що це сьогодні чи зараз так. Громадські організації чи об’єднання громадян у наш час утворюються доволі часто і їх чисельність на теренах Житомирщини сьогодні обчислюється кількома сотнями. Але тридцять років тому були інші часи, інші традиції, громадська організація чи об’єднання утворювалося у ході прискіпливої організаційно – підготовчої роботи. А тим паче – національно-культурне німецьке товариство із охопленням усієї території Житомирщини. Оргкомітет, який починав підготовчий процес створення товариства, працював доволі старанно і скрупульозно. У засобах масової інформації було опубліковано оголошення стосовно підготовки до створення німецького національно-культурного товариства із запрошенням до участі жителів Житомирщини із числа етнічних німців. Причому організатори товариства дуже прискіпливо вивчали документальні підтвердження доказів про німецьке етнічне походження. Додам, що на той час більшість громадян України користувались радянськими паспортами , де була вказана національність. Дуже важливим документом вважалося і Свідоцтво про народження, де хоча б один із батьків мав запис про німецьке походження. Але робота тривала більше року і лише восени 1995-го товариство офіційно заявило про свою появу. Спочатку установче зібрання, потім реєстрація в управлінні юстиції. Першим головою Житомирського обласного німецького національно-культурницького товариства «Відергебурт» було обрано Олександра Гетца, колишнього офіцера-військовослужбовця, який після служби в армії активно займався розвитком німецького руху в нашій області. До речі, Олександр був відомий у середовищі німецьких громадських об’єднань низки регіонів України, а трохи згодом, вже у 2001-му році, він був обраний головою «Асоціації німців України». Він також був серед засновників всеукраїнської громадської структури «Німецька молодь в Україні».
- Сьогодні, коли від часу створення товариства «ВІдергебурт» минуло вже більше 30-ти років, цікаво і доречно було б згадати тих людей, які докладали чималих зусиль, аби товариство згуртувати, зібрати і об’єднати..
- Так, це була когорта славетних людей, які прожили нелегке життя, але які не втратили свого етнічного коріння, прагнули не забувати своєї історії, проявів національної ідентичності. Найперше вражало те, що до товариства линули і долучалися до активної діяльності цілими родинами. Сім’ї ВІдеманів, Домсів, Саксів, Губнерів можна по праву вважати піонерами нашого товариства. А такі наші побратими як Едуард Крамліх, Надія Усенко, Герберт Цейгер, Лідія Бурхарт – Чуркіна, Тамара Бєлік-Вакенгут, Людмила Рихтік, Віктор Кесслер, Віллі Гуфт, Ольга і Лідія Шрьодер, Леонід Кліх, Віталій і Ніна Лютери доклали титанічних зусиль для становлення нашої організації у трохи інших, аніж сьогодні умовах.
- Вважаєте, що ситуація і обставини, у яких сьогодні живе, діє і працює Житомирське обласне німецьке національно –культурницьке товариство «Відергебурт» суттєво відрізняється від часів 30-літньої минувщини?
- Можливо хтось про це вже забув, але насправді все змінилося дуже суттєво. Кінець 80-х і початок 90-х – час завершення перебудови в СРСР і проголошення незалежності України. Але до німців в Україні ставлення залишалося на рівні колишніх радянських установок. В принципі післявоєнне покоління, виховане радянською пропагандою, на рівні підсвідомості вважало німців, як представників вочевидь ворожого табору. При цьому все те добре, світле, корисне і прогресивне, що принесла на волинські землі німецька переселенська колонізація у другій половині ХІХ і на початку ХХ століття, було заховане й забуте. Тому всередині 90-х відроджувати німецьку етнічну присутність на офіційному рівні було не так легко. Це вже сьогодні Україна і українці знають, переконані і точно вдячні Німеччині за допомогу, за підтримку, за солідарність у протидії московській агресії.
- Володимире, вас обрали головою товариство «ВІдергебурт» у 2000-му році. Організація вже була на слуху, мала певний авторитет, а згодом – вже й популярність. Той шлях, який у товариства «Відергебурт» вже позаду, ви можете оцінити сповна.
- До оцінок сьогодні точно не буду вдаватися. Оцінюють, як правило, люди, громада, друзі, партнери, з якими ми співпрацюємо. Але порівняти сьогодення із періодом чвертьстолітньої давності, можу і залюбки це зроблю. Безумовно, сьогодні товариство «Відергебурт» має дуже потужний досвід, має авторитет дієвої громадської структури в активі якої вже не десятки, а сотні реалізованих проектів та ініціатив. Звісно, у нас є підтримка з боку Федерального міністерства внутрішніх справ ФРН, ми відчуваємо допомогу з боку благодійного фонду «Товариство розвитку» і робимо все для того, аби пам’ять про наших предків і нинішній стан співпраці Німеччини та України були суголосними із найкращими гуманістичними ідеалами. Переконаний, у товариства «ВІдергебурт» сьогодні чудове реноме і авторитет сумлінного, старанного і досконалого субєкта громадянського суспільства. Ми працюємо в Україні і прагнемо виняткового позитиву для країни, де ми живемо і будуємо цілком оптимістичні плани.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації