Сьогодні День народження учня Бориса Тена, відомого дисидента Анатолія Шевчука (6 лютого 1937, Житомир — 12 серпня 2015, Житомир).
Анатолій Шевчук народився 6 лютого 1937 року в Житомирі в сім’ї житомирського шевця Олександра Шевчука. Молодший брат Анатолія Шевчука — відомий український прозаїк і літературознавець Валерій Шевчук.
Після закінчення середньої школи навчався в технічному училищі за фахом будівельного майстра, але працювати за фахом не міг через хворобу — порок серця. Через неї був комісований з армії. Влаштувався на роботу в Житомирську обласну друкарню де працював лінотипістом.
З 1960 Анатолій Шевчук публікував у республіканській та обласній пресі новели і оповідання. 1962 його творчість обговорювалася в комісії роботи з молодими авторами Спілки письменників України. Підготував для видавництва «Радянський письменник» збірку новел. Євген Сверстюк так відгукувався про творчість Анатолія Шевчука в журналі «Зміна» № 12 за 1962:
«Особливо приємно відзначити, що твори Шевчука виділяються серед творів багатьох професіоналів культурою форми, психологічічною витонченістю і чистотою естетичного звучання».
1964 Анатолій Шевчук домовився зі львівським мистецтвознавцем Богданом Горинем про друкування самвидаву. Працюючи в друкарні, Шевчук потай виготовляв лінотипний набір текстів, які Горинь відвозив до Львова. А друкувався текст у майстерні одного львівського художника-графіка. 1965 Богдан ГОРИНЬ був заарештований, але набір у Львові не знайшли. Анатолій Шевчук залишився поза підозрою. Однак набір статті «З приводу процесу над Погружальським» (про процес щодо підпалу Публічної бібліотеки в Києві) Шевчук закопав на березі річки Тетерів. На нього випадково натрапили підлітки і віднесли в КДБ. 23 травня 1966 Анатолій Шевчук був заарештований. На слідстві він сказав, що машинопис статті знайшов у бібліотечній книжці, а набрав текст, щоб зробити брошуру, оскільки як книголюб колекціонує всілякі матеріали про бібліотеки. Цієї «легенди» Шевчук дотримувався до кінця. А коли стали виявляти його зв’язки зі Львовом — перестав відповідати на запитання. У зв’язку з арештом була знята з плану в видавництві «Радянський Письменник» збірка новел Анатолія Шевчука.
У жовтні 1966 засуджений за ч. 1 ст. 62 КК УРСР до 5 р. ув’язнення. Відбував покарання в таборах суворого режиму Дубровлагу (Мордовія). У таборах входив до націоналістичного українського товариства, яке складалося з повстанців молодих дисидентів. Передавав листи з описом життя в таборі, про постійні приниження і знущання над в’язнями. Один такий лист із табору № 17, а також троє оповідань і уривки з листів братові, В’ячеслав Чорновіл вмістив до у збірнику «Лихо з розуму» (1967). Неодноразово потрапляв до штрафного ізолятора (ШІЗО).
Після звільнення в 1971 Анатолій Шевчук півроку перебував під офіційним наглядом як такий, що «не став на шлях виправлення». Фактично нагляд тривав аж до проголошення незалежності.
Помер 12 серпня 2015 року у віці 78 років у Житомирі. Був похований 13 серпня на Корбутівському кладовищі.
Анатолій Шевчук і Борис Тен
Анатолій Шевчук (Шевчук Анатолій Олександрович (6 лютого 1937, Житомир — 12 серпня 2015, Житомир), не плутати з Шевчук Анатолій Мефодійович (24 грудня 1954, містечко Романів на Житомирщині — 31 березня 2011 р.) – прим. ред. «Zhytomyr.city»), наставником якого був Борис Тен, дещо критично висловлювався про збірку свого вчителя «Зоряні сади». Він писав: «Добір віршів у ній не зовсім вдалий – упорядковувалася збірка в застійний період, що вимагав обов’язкових поступок фальшивому «духові часу». Через це не раз трапляються тут вислови, що нічого не дають ні розуму, ні серцю: «до світлих обріїв ясна дорога», «скрізь пульс життя оновленого грає», «громаддя гомінких новобудов», «і подвигами неспокійних буднів пишається помолоділий Чуднів», «радісно буя життя нового цвіт на нашій Україні» тощо». Правда, заради справедливості Анатолій Шевчук відзначає: «Але є тут і твори із справжнім мистецьким звучанням, поетичне вирішення яких нагадує манеру неокласиків» .
Наскільки справедливими чи несправедливими є закиди своєму вчителю учня Бориса Тена? Треба враховувати, що Анатолій Шевчук у час написання цих слів уже пройшов радянські табори й критично сприймав прояви радянщини, в літературі зокрема. Також ці зауваги озвучувалися вже в нерадянські часи, а коли постала незалежна Україна. Одначе, попри те все, наведені зауваги не безпідставні. Справді, у віршах збірки трапляються (правда, не так уже часто) ритуальні висловлювання, притаманні радянським авторам часів застою. Більше того, у деяких з цих творів простежується характерне для радянської ідеології стереотипне протиставлення старих, дореволюційних часів, котрі трактуються як часи гніту, неволі, новим, «світлим» радянським часам.
Див. також: Петро Кралюк: Про конспіративність Бориса Тена
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації
