2 березня — день народження Соломона Рабиновича, відомого всьому світові як Шолом-Алейхем. І якщо його ім’я асоціюють із єврейською літературою, то його коріння — глибоко українське.
Він народився в Переяславі.
Дитинство провів на Київщині, у Вороньках біля Борисполя.
Жив і працював у Києві, Одесі, Житомирі, Бердичеві, Львові.
Саме українські містечка з їхнім багатонаціональним життям стали фоном його історій. Його герої — молочарі, кравці, вчителі, торговці — говорили їдишем, але жили на тій самій землі, що й українці. І ця спільна реальність відчувається в кожному рядку.
Шолом-Алейхем добре знав українську мову. У його бібліотеці був «Кобзар», він любив українські пісні на слова Шевченка. У Львові зустрічався з Іваном Франком — і це була не просто літературна розмова, а діалог двох культур, які шукали шлях до гідності своїх народів.
У 1905 році, після єврейських погромів у Києві, він змушений був емігрувати. Але навіть за океаном у його творах жили інтонації українських містечок.
Саме з його історій про Тев’є-молочаря народився всесвітньо відомий «Скрипаль на даху». А в Україні легендарний Тев’є у виконанні Богдана Ступки став частиною нашої театральної історії.
Шолом-Алейхем казав:
«До чого романи, якщо саме життя — роман?»
Він умів бачити велич у звичайному житті. І, можливо, саме тому його читають досі — бо в центрі його текстів завжди людина. З її страхами. Її надією. Її гідністю.
Сьогодні важливо пам’ятати: українська культура — це історія багатьох голосів. І голос Шолом-Алейхема — один із них.
Мир вам.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації