Близько пів року тому я познайомилася з однією творчою, креативною, непосидючою особистістю. На цій зустрічі він подарував книги для моєї доньки, які стали для неї найулюбленішими. Тоді і розпочалася цікава сторінка знайомства з людиною, з якою є про що поговорити. Отже, Сергій Храпчук та його історія.
Стати письменником – це мрія дитинства, чи цьому передувала якась конкретна подія чи певний етап у Вашому житті?
Сергій Храпчук: Мабуть, це є найскладніше з запитань… Я ніколи в житті не думав і навіть більше: не міг уявити, що коли-небудь буду писати якісь твори, а тим паче – книжки. Так, були спроби у двадцять п’ять років писати вірші, але все воно минуло за рік – і в подальшому, протягом двадцяти наступних років, я навіть у думках не повертався до цієї теми. Але життя сповнене сюрпризів та різких поворотів. Випадкове знайомство із талановитою філологинею та справжньою педагогинею Людмилою Суворовою сприяли переосмисленню раніше написаного – і, завдяки її підтримці і терпінню, з отих віршів, що я колись писав, було вирішено зробити книгу, – в першу чергу, для юнацької читацької аудиторії. Збірка поезій «Фрагменти із щоденникових уривків» була видана у 2019 році під псевдонімом Сергій Іванов. Активна робота, а саме багаторазове перечитування, редагування та впорядковування цього поетичного видання дали поштовх до нового етапу – виняткового бачення написаних мною віршованих текстів. То були російськомовні вірші, і деякі спроби осмислення себе в україномовному руслі. Потім була довготривала співпраця із художницею Оленою Славовою, яка додала впевненості до моїх перших кроків у письмі. Відтак розпочались захопливі римовані кількамісячні «шторми», які перетворилися в особливу психологічно-поетичну збірку «Діалект тиша». А після першої спроби створити дитячі книжки ще й підключилися переклади власних творів українською, якої я взагалі ніколи в житті не вивчав. Крім того, мені довелося навчитися працювати з комп’ютером, з яким я майже не був обізнаний, – і ще досить багато чого я мав опанувати, що допомогло більше зрозуміти, а головне – спробувати себе у письменницькій справі. Стосовно дитячих книжок, то це знову ж таки випадкове захоплення, яке запропонувала мені Олена Славова. Я вже мав серію російськомовних комедійних віршів про тварин, у яких описував цікаву поведінку, деякі манери та власні асоціативні спостереження. Саме цей віршований цикл і був першою спробою писати для дітей. Взагалі, то був мій перший віршований переклад і водночас перше створення двомовної книжки для дітей «Кумедні звірятка». Ось так пройшла творча письменницька адаптація мене у дитячий світ.
Коли Ви пишете книги, чому Ви самі навчаєтесь та які поради можете дати молодим письменникам?
Сергій Храпчук: Не даю порад, бо сам постійно вчуся. Багато читаю, дивлюся та спілкуюся. Я не є ідеальним письменником, тобто в контексті поняття класичної форми письма (написання). Те, що я роблю, це радше, експеримент або, якщо можна застосувати такий музичний термін, як-от «Cover», тобто переосмислення іншої художньо-наукової продукції, праць багатьох людей, у тому числі й тих письменників, кого й досі не визнано класичним у сенсі канону щодо форми та подачі письма.
Ідучи вулицями нашого міста, Ви вважаєте себе популярною особистістю?
Сергій Храпчук: Зовсім не вважаю себе якоюсь винятковою особистістю. Я – звичайна людина, яка аж нічим не відрізняється від випадкових перехожих.
Презентація Ваших книг – це окрема яскрава сторінка життя. Яка із них залишила найбільший слід у Вашій пам’яті та коли нам чекати презентацію нової книги?
Сергій Храпчук: Презентації книг – це завжди надзвичайна подія, для якої витрачається неймовірна кількість часу та зусиль. Це свято. А свято треба ще вміти створювати. Саме робота у театрі навчила мене помічати деякі деталі і закономірності. Навчила спостерігати та розуміти настрої і стани людей, сприяла взагалі зацікавленню психологією. Відтак, кожна презентація – це ніби своєрідне хрещення дитини. Кожен учасник відіграє унікальну роль, має своє особливе доручення, завдання, місію. Я та команда однодумців створюємо такі собі мінівистави або захоплюючі дії, навіть із залученням аудиторії. Завжди використовую у таких речах музику, яка відіграє найважливішу роль в емоціональному єднанні та взаємообміні відчуттями автора і людей, які завітали на презентацію. Завжди намагаємось створювати унікальну атмосферу – не схожу на презентації інших авторів.
Стосовно нової презентації, то явсе ще планую видати нову дитячу книжечку, яка була написана ще у 2022 році. Вона буде мати великий кольоровий формат з цікавим, на мій погляд, сюжетом. Планую зробити знову ж таки щось незвичне: поки що називаю це «книгою-провокацією».
У чому полягає оригінальність і своєрідність Ваших книг?
Сергій Храпчук: Особливий підхід – ось у чому полягає оригінальність моїх книжок. Намагання створювати їх яскравими і водночас незвичними за будовою та сюжетом, щоб вони не були схожими на інші. Враховуються майже усі моменти щодо побудови і композиції друкованої книги. Це стосується макету, наповнення та інших деталей. Намагаюся цікаво комбінувати і поєднувати текст із малюнком. Також вважаю, що саме дитяча книга повинна створюватись не однією людиною, а цілою командою фахівців, які розуміються на дитячій психології, а головне – люблять свою справу. Саме цієї тактики я і намагаюся дотримуватися.
Герої на сторінках Ваших книг найчастіше – це реальні особистості чи вигадані?
Сергій Храпчук: Герої моїх публікацій є цілком реальними. Це, якщо хочете, ми з вами, наші друзі, знайомі, їхні мешканці та низка інших персонажів, взятих з навколишнього життя. А ще – це особлива концентрація і узагальнений характер образів. Не люблю конкретних сюжетів та образних втілень. Завжди намагаюся щось поєднувати. Така практика, правда, проявляється більше у творах для дорослих, але це не оминає й дитячої аудиторії.
Більшість Ваших книг для дітей. Це та маленька публіка, очі якої мають вогник цікавинки. Чому саме дитячий письменник?
Сергій Храпчук: Річ у тім, що я дуже спостережлива людина, яка має певний досвід, уміння, а головне – я сам є татом. У наш час більшість дітей проводить свій вільний час за комп’ютером або телефоном. Розумію, що їм там цікавіше, яскравіше і т.д., але, на мій погляд, те, що вони дивляться, не є корисним для них і не сприяє їхньому моральному та інтелектуальному розвитку. На мій погляд, у сучасних дітей немає героїв для наслідування ними певних корисних рис, які вони могли б втілювати у своєму житті. Крім того, я живу поблизу школи, тому на власні очі бачу поведінку і вчинки дітей. Буває й так, що вони просто тебе не помічають, не бачать. От так йдуть прямо на тебе, мов перед ними нікого нема. Або грають у м’яча чи їздять на велосипедах, самокатах, роликах і просто не звертають уваги на тих, хто поруч. Я вже мовчу про те, як вони спілкуються між собою та якими виразами… Можливо, через книги і творчість вдасться встановити зв’язок із молодим поколінням і показати на коротеньких прикладах та історіях власне бачення світу. А ще зараз, на моє переконання, дитячі книги є своєрідною підтримкою, яка потрібна дітям більше ніж будь-кому. Тому у своїх книжках я намагаюся зацікавити їх не тільки словом, а ще й привабливим дизайном. Знаходжу цікавих, на мій погляд, ілюстраторів, які прагнуть, а головне – вміють зробити малюнки захопливими. Особливо це стосується розмальовок. Тобто, крім тексту, є можливість самому розфарбувати отой світ, який я пропоную у словах. І скажу дещо цікаве, що саме розмальовки захоплюють десь навіть більше не лише дітей, а дорослих. Я особисто знаю мам, які із захопленням це роблять разом зі своїми дітьми. Звісно ж, ще важливу роль відіграє командна робота однодумців, тобто не байдужих до дитячої книжки людей, які разом зі мною створюють такі невеличкі, іноді навіть провокаційні шедеври.
Можливо, події з Вашого дитинства вплинули на написання книг для дітей?
Сергій Храпчук: Моє дитинство минуло у захоплюючій подорожі у світ казки: я переглянув майже усі екранізації казок, подивився неймовірну кількість різноманітних мультфільмів та переслухав нескінченний потік дитячих пісень і віршів, більшість з яких із задоволенням виконував на різних дитячих заходах, що пам’ятаю їх навіть і досі. Написання саме дитячої літератури навіяно багатьма літературними та музичними класичними творами відомих казкарів світу. Але у своїх творах я відхожу від класики. Постійно застосовую вкраплення сучасного бачення світу саме дітьми – маленькими поціновувачами художнього слова.
Написання книг досить не легка робота, яка потребує часу. Для Вас це більш як хобі чи заробіток?
Сергій Храпчук: Одного разу… Це було тоді, коли я вже видав декілька книжок… Випадково зустрів на вулиці знайому, яка із захопленням промовила таку фразу: «Ти, мабуть, тепер став багатою людиною, бо, певно, маєш гонорари за видання своїх книжок?» Я, звісно, з іронією відповів, що так, я тепер не просто багата, а дуууже багата людина. І Ви навіть не уявляєте, як мені саме зараз добре живеться. Хто мене не знає, той, мабуть, справді, так і подумає… Люблю, знаєте, провокувати…
Насправді, за видання книжок я не отримаю жодної копійки. І це реальність не тільки моя, а й багатьох інших людей, які намагаються щось творити, бо ваші думки – принаймні зараз – нічого не варті. Нікому це не цікаво: думки, роздуми, поради та й самі Ви загалом. Отож, якщо в тебе є можливість щось видати, то це лише за власний кошт: сам собі шукай, сам думай, сам контролюй, сам знаходь, хвилюйся та не спи ночами, бо ти народжуєш свою книгу.
Але, дякувати Богу, мене люди бачать, читають, цінують, тому знаходяться спонсори, і це не обов’язково багаті люди. Більшість просто звичайні особистості, які бачать користь у тому, що я намагаюся робити, тому іноді жертвують зовсім незначні суми на видання нової книжки.
Стосовно натхнення щодо написання книг, то це взагалі довгий кропіткий процес формування думок у моїй голові. А частіше – це просто імпульсивно-раптове тлумачення дій, які часто бачу у реальному житті. І саме через отакі речі я можу провести за комп’ютером декілька днів або, як це вже було, написати за один вечір цілу дитячу книжечку.
Я знаю, що Ви давно співпрацюєте з бібліотеками міста, а Ваші благодійні дії знайшли своїх читачів не тільки в межах нашої країни, а й за кордоном. Що стало поштовхом для благодійності не лише в межах нашої країни?
Сергій Храпчук: Благодійність для мене – це, радше, просто духовна потреба. І річ не в коштах чи в статусі. Просто іноді треба вміти відчути потребу для того, кому це потрібно саме зараз – у цю хвилину: пожертвувати щось від себе особисто, щось таке, що подарує радість. Намагаюся на кожній зустрічі із дітьми дарувати книжки. Діти взагалі в захваті від того, що поруч із ними знаходиться живий письменник. На одному із таких заходів до мене підійшов хлопчик і отак прямо запитав: «А Ви, дійсно, справжній письменник?». Скажу відверто, що від такого я й сам ловлю неабиякі хвилі позитивних емоцій, тому саме співпраця з бібліотеками, школами та дитячими організаціями не тільки нашого міста та країни породжує отаку цілу низку презентацій моїх книжок у світовій географії.
Кількість написаних книг має для Вас якесь значення? Ви хочете досягти певної вершини, чи це не є для Вас головним показником?
Сергій Храпчук: Творчі люди – вони завжди по-особливому трохи незвичні – дивакуваті. Вони самі собі встановлюють планки та підкорюють власні, омріяні вершини. І кількість цього інтелектуального творення, конкретно для мене, не має жодного значення.
Тому, поки мій дах ще далеко не поїхав, я буду намагатися робити, а точніше створювати, моделювати і впроваджувати у власні твори, а відтак і книжки щось нове, незвичне та цікаве.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації