У Кременчуці — справжній сюжет для міського роману з елементами криміналу, абсурду й соціальної драми: пенсіонерка організувала «бізнес» з надання інтимних послуг, де година коштувала всього 200 грн. І хоча ціна звучить як акційна вивіска на ринку, історія серйозна — і завершується судом за втягування у проституцію.
Що відбувається, коли державна соціальна система й економіка не дають людям іншого вибору? У Кременчуці 60+ жінка взяла ініціативу в свої руки — але не в традиційний спосіб, не відкрила майстерню чи кав’ярню. Вона винаймала житло з матрацами прямо на підлозі, знаходила дівчат у скруті та сама приймала замовлення телефоном. Вік, схоже, не став бар’єром для «комерційної креативності».
І якщо читати цю новину без іронії, то це — ще один симптом великих соціальних зламів: інститути підтримки слабких працюють недостатньо, люди не знаходять можливостей для гідної праці, а «схеми виживання» набувають химерних форм. Але це не означає, що ми маємо сприймати таке як норму.
З натяком на житомирську реальність: у нашому місті не раз піднімали питання соціальних грантів, доступного бізнес-кредитування та підтримки підприємництва для людей літнього віку. Хотілося б, щоб 60+ жителі Житомира запускали соціальні підприємства — кав’ярні, майстерні, тур-послуги, навчальні центри — а не опинялися «організаторами» нічних схем, бо їм нізвідки черпати заробіток.
Повернемося до кременчуцької пенсіонерки. Примітно, що ціна «послуги» — 200 грн за годину — ліпше б звучала як тариф на репетиторство чи курси з комп’ютерної грамотності для пенсіонерів, які в Житомирі вже мають певний попит. Можливо, якщо б держава, громади та підприємці більше вкладали в освіту і можливості для літніх людей, таких «бізнес-моделей» було б менше.
Суд над «організаторкою» триває, а сама вона під домашнім арештом — що створює гротескну картину: пенсіонерка, яка намагалася вижити, тепер під наглядом правосуддя, а суспільство — розмірковує, чи правильно спрямовані наші соціальні механізми.
Що це — виняткова історія з Кременчука чи дзеркало для інших міст? У Житомирі, як і в багатьох українських містах, є ті, хто потребує підтримки (матеріальної, соціальної, правової), і ті, хто має ресурси, щоб цю підтримку давати. Давайте не чекати, поки хтось «винаходить» нові моделі виживання, а зробимо так, щоб наші літні, талановиті, але економічно вразливі громадяни не думали про те, як організувати бордель за 200 гривень, а про те, як започаткувати кав’ярню, майстерню чи культурний проєкт, яким пишатиметься місто.
Бо навіть сатирична новина — це не просто сміх. Це сигнал.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації