21 лютого 2026 у Житомирі на площі імені Сергія Корольова рідні військовополонених та зниклих безвісти вийшли на чергову мирну акцію. Її мета — підтримати своїх рідних, які, захищаючи Україну від російського війська, або потрапили у полон, або про їхню долю досі нічого невідомо. Учасники акції тримали в руках тематичні плакати на підтримку бійців, прапори бригад, фото зниклих безвісти та полонених воїнів.
Акція розпочалася із хвилини мовчання в пам’ять про загиблих героїв.
Тетяна Гойдик, співорганізаторка акції, розповіла, що цього разу учасники підготували незвичний перформанс, який присвячений саме родинам безвісти зниклих і полонених військовослужбовців. Вона сказала, що до цієї акції вони зробили великі серця, на яких зображені ці кульові поранення з підписами “біль”, “безнадія”, “зневіра”. І маленькі серця, на яких написано “підтримка”, “ти не сама”, “ми поруч”. І ці маленькі серця мають закривати ці кульові поранення.

“Ці роки очікування — це найважче, що є в житті кожної людини, особливо мам, дружин, дітей, сестер, братів, усіх рідних. Кожен рік — це кульове поранення в серце, для мене, принаймні. Воно приносить розчарування, зневіру, біль. Але завдяки тому, що нас оточують люди, які нас підтримують — друзі, знайомі, колеги — це те, що нас лікує. Найважче, звичайно, нашим хлопцям і дівчатам у полоні. Але який біль переживають при цьому рідні”, — сказала Тетяна Гойдик.
Зі слів співорганізаторки, до акції долучилися понад 100 людей.
Однією з учасниць була Дарина. Дівчина розповіла, що чекає свого коханого Тараса Продащука, який пішов воювати за контрактом 17 березня 2025 року і зник безвісти 11 вересня на Покровському напрямку Донецької області.
“Шукаємо, чекаємо звістки. На жаль, командування мовчить, не дає ніяких конкретних відповідей. Боремося, чекаємо, стукаємо в усі двері, але нас постійно “футболять”. Наш військовослужбовець служить у 38-й бригаді морської піхоти, 3-й батальйон. На момент зникнення був прикомандирований до 53-го батальйону. На жаль, за такий малий термін там уже зникло понад 100 осіб. Ніякої відповідальності за це ніхто не несе”, — розповіла учасниця акції Дарина.

Дарина, учасниця акції. Житомир, 21 лютого 2026 року.
Ольга, дружина зниклого безвісти Володимира Райковського, сказала, що її чоловік зник 11 березня 2025 року в населеному пункті П’ятихатки Запорізької області.
“Я живу з вірою і надією, що він повернеться живим. Віра не дає мені опустити руки. Майже рік пошуку — це безкінечні акції, заяви, звернення. На жаль, результату нуль. Але ми надіємося і віримо. І я хочу, щоб він знав, що ми його любимо і чекаємо. Він хороший, спокійний, найкращий”, — сказала Ольга.

Ольга, учасниця акції. Житомир, 21 лютого 2026 року.
Рік і сім місяців чекає сина Тетяна, мати зниклого безвісти Максима Пігура. Жінка розповіла, що він зник безвісти на Покровському напрямку, населений пункт Красногорівка. Тетяна написала вірш в честь сина.
“Ми хочемо, щоб нас чули. Бо ми — голос полонених і рідних наших безвісти зниклих. Я написала про біль, який відчувають родини і мами особливо.
- Безвісти зникли між небом і землею.
- На землі не знайдені і в небо не злетіли.
- Кожна мама молить: поверніть сина.
- Доки нема тіла — вірить, що живий він.
- Серце розривається. Душа вигорає.
- Повернися, сину”.

Тетяна, учасниця акції. Житомир, 2026 р.
Після перформансу учасники акції пройшли ходою вулицею Михайлівська.




Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city

«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації

