Мене не тягали, не шукали, повісток не вручали і з ТЦК в мене була коротка історія, яка завершилась навчанням і офіцерською службою й понині. Тому зауважу, страшних бабаїв там нема, а місць достатньо для кожного. А от читати, що більше 60% чоловіків України взагалі не розглядають варіант служби в армії і йти захищати, окрім сімей, ще й конституційні права, про які самі часто скиглять, забувши про обовʼязки, – мені читати печально.
Добре хоч 20% – ще готові. Це радує.
Адже, найбільше що вбиває мотивацію і дух війська зараз, на мою думку – це соціальна несправедливість. Бо ті, хто кровʼю захищають права і свободи цієї країни, мають їх найменше з усіх. А після так званого закону про мобілізацію, я розумію, що ніхто і не збирається її вирішувати. Так справи не робляться і так далі бути не може. Баста. Коли поллється за край, програють всі.
Тому, вже час вирішувати цю проблему. На мою думку, одним із шляхів стало б те, на що давно варто наважитись – це відкрити кордони. Боягузи (оці 60%) звалюють, користі він них все одно вже ніякої не буде. Просто буде одне але: після цього вони більше не громадяни, держава більше про них не дбає, хай виживають, як хочуть. Всі, хто лишається – працюють на захист своєї держави. В тому числі, всі готуються до служби так чи інакше. І ця умова не обговорюється або – читайте вище. І саме ці громадяни визначатимуть майбутнє цієї країни.
Економічний фронт не розвалиться, адже, саме військові частини є основними платниками податків (хто тут ще економічний фронт?). І загалом, ми залежимо і залежатимемо від наших партнерів. А вони в нас є і будуть. Не всремось.
Разом з тим. Радий бути пліч-о-пліч з достойними громадянами цієї країни. Пишаюся тими, хто зі мною поряд, в інших підрозділах тягне цей тягар війни і тримає стрій, не зважаючи на оце ось все. Наше діло праве, тому ми вже переможці.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації