18 листопада 2025 року у готелі Optima (Reikartz) на запрошення Спілки молодих журналістів і сайту «Zhytomyr.city» відбудеться зустріч з відомим журналістом, політологом, письменником Вадимом Денисенком та презентація книги «ПОСТПУТІН. Росія, з якою нам доведеться жити наступні 50 років».
Ми поспілкувалися з паном Вадимом телефоном і представляємо вам прев’ю презентації даної книги у Житомирі.
Пане Вадиме, у книзі жодного слова не має про двійників Путіна та взагалі про його фізичне існування. Тобто, Ви не розглядаєте ці конспірологічні теорії, що Путіна немає в живих?
Перше, я вважаю, що він живий. Я вважаю, що він існує фізично.Чи є у нього двійники? Судячи з усього, з великою долею можна сказати, що є. Але я не знаю жодного випадку в історії, коли двійник зміг зайняти місце реального персонажа і після цього продовжував своє існування довго, щасливо і працював як попередній монарх, або попередній автократ. Тому я дуже обережно ставлюся до подібних конспірологічних речей.
Весь наш аналіз Росії, про те що буде відбуватись в майбутньому, напевно, залежить від того, як закінчиться війна в Україні. Але як Ви думаєте, як закінчить Путін своє життя і чи буде він притягнений до відповідальності?
Ну, я б сказав, що вірогідність цього, на жаль, дуже невелика. На сьогоднішній момент наша головна проблема полягає в тому, що в світі немає країн, крім України, балтійських країн і, можливо, Польщі, які б хотіли розвалу Російської Федерації. Тобто, всі інші країни на сьогоднішній момент не вважають, що розвал Росії є на часі і є такий, що, в принципі, матиме позитивні сценарії для будь-якої частини світу. Це перший момент. Другий момент: чи існує вірогідність того, що відбудеться демократична революція, яка змете Путіна і на його місце прийде якийсь інший демократ, ну, умовний сценарій Чаушеску? Чесно кажучи, вона існує, але вона дуже низька і тут буде зовсім не демократичний переворот, а це буде переворот ультра патріотичний.
Станом на зараз це виглядає як, в принципі, сценарій із дуже низьким рівнем ймовірності, особливо на фоні того, що, як би там хто не говорив, але у Путіна є достатньо високий рівень народної любові на сьогоднішній день. І цей запас народної любові неможливо “профукати” протягом року, двох чи п’яти. Для цього потрібен достатньо великий проміжок часу і з великими викриттями, з великими ідеологічними роботами над великими масами людей. На це не спроможний на сьогоднішній момент ніхто всередині Російської Федерації. Тому я дуже хотів би, але дуже мала ймовірність того, що ситуація піде за якимось подібним сценарієм.
Чи можливі в перспективі сценарії закінчення сербо-хорватської війни, коли справді серби видали Мілошевича, а хорвати добровільно віддали своїх генералів? Знову ж таки, ми виключати це не можемо, але поки що це виглядає достатньо примарно.
У книзі Ви називаєте Путіна за своєю суттю доволі примітивною людиною, яку інтелектуалом не назвеш. Як йому тоді вдається стільки років триматися при владі і чому розумніші за нього не можуть його змістити?
Він не перший, він не останній, хто є далеко не найрозумнішою людиною, яка тримається достатньо довго при владі. Він прониклива людина, людина, яка хапає багато речей “на льоту”, який в силу своєї трусості виробив собі величезний інститут самозбереження. Він справді оточив себе людьми, які змогли не цілеспрямовано, але в силу багатьох обставин життя створити достатньо конкурентні механізми всередині цієї великої політичної системи, які утворили природні конкуруючі системи рівноваг і противаг, які дозволяють цій політичній системі виживати.
Дуже мало політичних лідерів в світі можна назвати великими інтелектуалами. Тому з цієї точки зору, напевно, тут Путін не є винятком. Просто справді він є достатньо примітивною людиною в тому відношенні, що він не читає книжок, він не заглиблюється в будь-які інтелектуальні речі, тобто йому достатньо просто “скакати по верхах”, але він з перших днів свого проходу до влади зрозумів важливість системи. Я прошу вибачення за тавтологію, але, на жаль, це ми дуже чітко бачимо на прикладі їхньої армії, коли вони вміють достатньо швидко і системно масштабувати хороші рішення, які прийняті на низах. З іншого боку, він дуже чітко зрозумів, що в трикутнику влади “закон-страх-любов» для того, щоб утриматися максимально довго, потрібно зробити велику перевагу на народній любові. І, при цьому, достатньо довго він до вбивства Пригожина, дотримувався хоча б видимості закону. І це дозволяло системі бути достатньо стійкою дуже довгий період часу. Тільки зараз він від любові переходить до страху, хоча рівень любові все одно, на жаль, достатньо високий.
Для мене було відкриттям, я не зустрічав такої тези ніде, що на Путіна вплинув ураган Катріна у 2005 році, який стався у Сполучених Штатах. І він, як ви кажете, “зірвав йому дах”, адже він побачив слабкість Буша-молодшого і зрозумів, що можна діяти набагато сміливіше і різкіше.
Насправді, це був поворотний момент в історії. Це один з ключових поворотних моментів в житті Володимира Путіна, який, між іншим, він досі вважає США своїм альтер-его, якщо говорити психоаналітичною термінологією. І, власне кажучи, коли він зрозумів, що ця напів божественна Америка, яка може абсолютно все, виявляється дуже слабкою, і лідер цієї Америки виявляється дуже слабким в момент урагану Катріна, він зрозумів, що може бути набагато сміливішим.
Ви пишете, що Росія готова була до війни ще у 2020 році, але чекала поки добудують “Північний потік”.
Не тільки. Там кілька факторів. Перше, до 2020 року у них змінювалася та оновлювалася російська армія. Після війни 2008 року проти Грузії, стали зрозумілими всі проблеми російської армії, яка мала величезні проблеми з новітньою зброєю і рядом інших речей. І тоді було прийнято рішення на рівні Генштабу, на рівні держави про оновлення всієї російської армії. Другий момент – це, безумовно, “північні потоки”, як альтернатива Україні. І Путін вважав, що за аналогією з 2014 і з 2008 роком не буде ніяких проблем з тим, що Росія вторглася до України. Але на заваді стали дві речі, чому не 2020, а 2022. Перше – це прихід Зеленського. Він вважав, що можна побудувати буде систему співпраці із Зеленським, таку ж, як вона вибудовувалась із Януковичем. Цього не вийшло. Другий момент – це початок “ковіду” і вибори 2021 року в Росії, коли політтехнологи прийняли рішення, що краще мати безпроблемні вибори і потім уже думати про воєнні дії.
Ще одна цікавинка – це три причини нападу на Україну, які ви зазначаєте в книзі: стати третім полюсом у світі, повернути необмежені поліцейські функції на пострадянському просторі, а також деслов’янізація Росії (прим. зменшення частки слов’ян серед населення), яка загрожує РФ. І також для того, щоб перенаправити міграційні потоки на нову територію – окуповану Україну.
Деслов’янізація на сьогоднішній момент у нього провалена. Як би там не було, але він не зміг отримати 30 мільйонів українців. Так, він отримав кілька мільйонів завдяки Криму і окупованим територіям, але це не те, що може зупинити деслов’янізацію Росії, особливо на фоні смертності і каліцтв під час війни.
Вони пробують перенаправляти потоки, вони пробують заселяти окуповані території жителям як Росії, так і російських регіонів, так і регіонів нацменшинства Російської Федерації. Але, я ще раз повторюся, всі три речі, він на сьогоднішній момент провалив. Тобто, як би не закінчилася війна, він не може стати третім полісом світу, він не зможе отримати поліцейські функції на пострадянському просторі, він не зможе зупинити деслов’янізацію.
В книзі також можна прочитати, що у постпутінській Росії не буде стільки грошей, як у путінській. Також багато у Вашій праці йдеться про “Вежі Кремля” та про найближче оточення. Якою буде постпутінська Росія? І у кого найбільше шанси зайняти його місце?
Я не готовий відповідати на питання, хто займе місце Путіна, і, чесно кажучи, неможливо відповісти на це питання з моєї точки зору. З високою вірогідністю ми побачимо людей із переліку, який є у книзі, де персональність може замінятися посадою. Шойгу, будучи міністром оборони входив в ці 20 людей, але зараз він втратив усі ці можливості. Другий момент, на який треба звернути увагу, це те, що справді є кілька тандемів, ті ж два тандеми і кілька людей, які справді грають в наближення моменту наступника. Це тандем Чемезов-Патрушев, це тандем Ковальчуків і Кирієнка, це особисто Сєчін. Але тут треба теж розуміти, що грає біологічний будильник. Хто помре перший, умовний Патрушев чи умовний Путін, відповісти на це питання неможливо на сьогоднішній день. Можу чітко сказати про те, що Путін не мислить категорію наступника, це тема табуйована, але в силу тих процесів, які запустила війна, еліти почали думати і працювати в логіці транзиту влади. Це для того, щоб стало зрозуміліше, що Україна усвідомлює, що в ближчий час не буде виборів, але всі живуть в логіці виборів. Отак і в Росії еліти живуть в логіці очікування транзиту влади.
Чи може в майбутньому Росія відмовитись від ідеології “руського міра”?
Ключова проблема в тому, що ніякої демократизації Росії не проглядається. Це перший момент. Другий момент – наша головна проблема, насправді, це те, про що я говорю завжди, і мало хто це хоче почути, але на відміну від 1991 року, коли в Радянському Союзі було як мінімум дві конкуруючі ідеології, ідеологія радянська, ідеологія ринкова і демократична, 99% нинішніх росіян живе в ідеології “руського міра”. Просто в одних вона більш жорстка, в інших менш жорстка. І тому, коли ми говоримо про майбутнє Росії, ми повинні розуміти, що смерть Путіна не забирає росіян, не витягує росіян автоматично із пастки “руського міра” і ідеології “руського міра”. Але, на жаль, альтернативної ідеології до ідеології “руського міра” поки що не проглядається.
Чи існує вигідний варіант для України постпутінської Росії?
З моєї точки зору, так. Це достатньо ослаблена Росія з серйозними проблемами між центром і регіонами. Тобто іншого варіанту, я, чесно кажучи, хорошого для України не бачу.
А що має відбуватися в світі, щоб Росія ставала слабшою? Санкції, атаки на НПЗ та порти?
Безумовно, це все послаблює Росію. Важливо те, що Росія не зможе стати довший період часу тим, ким вона хоче бути. Ми повертаємося до третього полюсу світу і до пострадянського простору. Тобто тут важливо перенаправити їхню енергію на внутрішню боротьбу. І в цій внутрішній боротьбі з великою долею ймовірності може виникнути нова ідея, альтернативна до “руського міра”.
Якщо ми говоримо про можливі сценарії розпаду Росії, що може стати таким каталізатором і наскільки ймовірний такий сценарій?
Я тут знаходжусь і абсолютній меншості експертів українських, які вважають, що зараз немає передумов для розпаду Російської Федерації.
Чи займаються в Україні вивченням Росії, режиму Путіна? Наскільки це важливо для напрацювання певних стратегій?
Крім силовиків, практично ніхто. Ми можемо сказати, що є кілька людей, які займаються цими речами. І на науковому рівні в Могилянській академії з’явився курс по русистиці. Це перший академічний ВНЗ, який почав пробувати вивчати Російську Федерацію. На жаль це катастрофічно мало.
Що дає ось таке вивчення для нашої країни?
Найпростіше, ти не будеш попадати в міфологію. Згадаємо всі про 200 тисяч вбитих і Росія зупиняє війну. Але ми жили в цих історіях. Тобто, розвал Російської Федерації на 13 частин. Правильно поставлений діагноз – це 50% вилікуваної хвороби. Ми просто не ставимо діагнози. Ми живемо в середньовічній медицині.
Ну, рано чи пізно, все ж таки, в Україні будуть вибори. Ми сподіваємось на найкращі сценарії, віримо в перемогу, хто б що не закладав у цей термін. Та все одно у нас будуть партії, які будуть орієнтовані на дружбу з Росією. Хто може бути лідером подібної сили? Які ви загрози з цього боку бачите?
В Україні на сьогоднішній момент є до 15% населення, яке є прихильниками “руського міра”. Вони розділяються на дві групи. Перша група – це приблизно 2%, можливо, 3 % максимум. Це група “Путін прийди!”, і ще 12-13% – це українські громадяни, така собі латентна вата. Для яких є різні маркери: мова, церква, Пушкін… Власне кажучи, із них до виборчих дільниць напевно дійде, як завжди це буває, я думаю, що не більше 10%.
Чи буде консолідована проросійська партія, мені тяжко на це відповісти. Але те, що в мирних переговорах будуть закладатися історії про повернення проросійських партій до політичного процесу, що будуть повертатися заяви про російську мову, російську церкву і так далі, це все речі, які будуть так чи інакше проговорюватися під час переговорних процесів. Тому, на жаль, ми маємо таку історію на сьогоднішній день. Але те, що вони будуть працювати над створенням подібної політичної сили, я в цьому навіть не сумніваюся. Недаремно з’являється останнім часом заяви Бужанського і не тільки про мову. Тобто головним маркером насправді була і залишається російська мова.
Якщо говоримо про найсвіжіші новини, як ситуація в Покровську, в Мирнограді впливає на траєкторію, за якою ми рухаємося?
Ситуація дуже складна. Але, що відбулося там? Там Путін зробив заяву про те, що російські війська оточили у Куп’янську і Покровську близько 8 тисяч українців. І почав розказувати Герасимову про те, як не потрібно добре поводитись з полоненими, а запросив навіть журналістів показати оточення. Це ідіотизм, той хто хоч трошки розуміється, що таке фронт, як можна подивитись на оточених, це в нинішніх системах війни взагалі, з моєї точки зору, неможливо. Дуже добре, що Україна зіграла на випередження, що, пояснює всьому світу, що Путін, або неадекват і йому брешуть, або його піарники просто кретини. Власне, навколо цього і будуть відбуватися певні баталії і надалі. Хоча ситуація там дійсно дуже складна.
Зараз в інтернеті є два табори, одні кажуть, що треба виводити війська і не втрачати людей, другий табір каже, що все правильно робимо, стабілізуємо ситуацію і боремось за кожен клаптик.. Ви до якого табору відноситесь?
Я належу до табору тих, хто вважає, що головнокомандувач має значно більше інформації, ніж я, і обидва табори разом взяті.
Інтерв’ю провів Олексій Кузьменко.
18 листопада 2025 року у готелі Optima (Reikartz) на запрошення Спілки молодих журналістів і сайту «Zhytomyr.city» відбудеться зустріч з відомим журналістом, політологом, письменником Вадимом Денисенком та презентація книги «ПОСТПУТІН. Росія, з якою нам доведеться жити наступні 50 років».
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації
