Ювелірна майстерня, ювелірний цех , навіть ювелірні завод або фабрика завжди були мірилом розвитку і показником цивілізованості певного міста. Причому така закономірність однаковою мірою стосувалася не лише українських міст, але й міст та містечок у більшості країн Європи. І сьогодні це правило стосовно присутності у місті достатньої кількості майстрів ювелірної справи також діє. У Житомирі, наприклад, здавна, за усіх часів і за будь-яких влад, до майстрів –ювелірів ставилися із підкресленою повагою або ж із певним пієтетом.
Що не кажи, але секрети ювелірного ремесла, яке вимагає справжнього мистецтва витвору від людських рук, опанувати може далеко не кожен. Ну, а наша цікавість до того, як саме в руках майстра-ювеліра народжується прикраса, сувенір чи подарунок, з’явилася якраз тоді, коли на очі потрапила вивіска із надписом «Ювелірна студія». Простора кімната на одному із поверхів ТРЦ «Ярмарок», обладнана всілякими технічними пристроями, станочками та полицями, виявилася місцем роботи для двох чоловіків ще доволі молодого віку. Вже сама можливість побачити стелажі-вітрини із ювелірними виробами, а ти м паче – шанс поспілкуватися вживу із людьми, які прямо на твоїх очах чаклують над матеріалами, з яких неймовірним чином народжуються вироби –прикраси, викликає купу вражень і, звісно ж, запитань.
Споглядаючи вже готові каблучки, браслети, сережки, які запропоновані відвідувачам «Ювелірної студії», в першу чергу виникає бажання познайомитися із людьми, чиї руки все це роблять, майструють, намагаючись поєднати бажання клієнта-замовника із канонами ювелірної справи, яка має багатовікові традиції та давно створені та випробувані часом канони ювелірної досконалості. На перший погляд, професія ювеліра – це, перш за все, плід сімейної традиції, або ж покликання родинного «дерева», що росло віками, успадковуючи таланти, вміння, певні особливі техніки та почерки попередників. Однак у нашому випадку все виявилося трішки простіше, чи можливо й навіть прозаїчніше. Сергій, який навіть на вигляд трішечки старший свого сусіда-компаньйона Івана, виявився таким собі неофітом, який першим у своїй родині став справжнім майстром-ювеліром. Таки справді став, бо навіть невеличкої кількості відгуків від тих, хто замовляв і купував прикраси у «Ювелірній студії», вистачить аби стверджувати – тут працюють люди, які люблять свою справу, свою професію і… своїх клієнтів – замовників. Цікаво, що народився і виріс засновник ювелірної «студії» не в Житомирі, а у селі Зарічани. Сергій каже, що у тому віці, коли хлопчакам починають всерйоз подобатися певні професії, у нього виринуло бажання стати моряком, або ювеліром. Стосовно моря, в Україні ще років десять – п’ятнадцять тому ні військовий, ні навіть торговий флот у фаворі людської, а головне – державної уваги точно не був. Тому хлопець із Зарічан вирішив піти у ювеліри. Щоправда на початку своєї дорослої біографії юнакові довелося вступити на навчання до Житомирського кооперативного технікуму. Але потяг та бажання творити і майструвати прикраси своїми руками майбутнього товарознавця не полишали. Якось, проходячи повз, заглянув до ювелірної майстерні. Розповів про свої наміри і свої мрії. Мабуть та розповідь була щирою і правдивою настільки, що на нього звернули увагу і запропонували роботу. Починав, звісно ж, із підмайстрів. Як було на початку, наскільки складно було опанувати секрети ювелірного ремесла, Сергій не розповідав. Сказав, що за рік, вже розуміючи певні правила і принципи життя майстрів – ювелірів, перейшов до іншої майстерні. Також у «ранзі» підмайстра. А ще за рік вирішив, що пора пробувати ставати на самостійну дорогу. Знову – старт, на перших порах вся майстерня вміщалась у кімнаті власної квартири, але минув ще один рік і тоді Сергій вирішив, що вдома вже тісно і майже тринадцять років тому на території торговельного центру «Глобал» він відкрив свою власну майстерню. Як і раніше, довелося здобувавати власний досвід самостійної діяльності і , разом із ним, авторитет у певному колі людей, які розуміються на тонкощах ювелірної професії. Знову ж таки, треба мабуть зважати і на те, що час, коли Сергій пішов по життю власною ювелірною дорогою, в Україні позначився цілою мозаїкою суспільних «штормів», революцій та майданів. Одразу ж після цього – війна, ще за кілька років – наступ COVIDу, а потім – знову війна. І так – аж донині. Працювати із чітко видимою та зрозумілою перспективою у ці часи в Україні було важко усім, а що вже казати про майстрів-ювелірів, які відчувають зростання економіки та позитивні зміни у житті та добробуті народу ледь не першими, бо їх продукція за умов покращання життя набирає відчутної популярності.
Між тим, ми розпочинали із того, що у «Ювелірній студії» працює дует майстрів, тож настав час зосередити нашу увагу на колезі Сергія. Іван трохи молодший свого старшого компаньйона і приїхав до Житомира із Вінниччини. Приїхав не просто так, а після навчання у столичному міжрегіональному центрі ювелірного мистецтва. Також цікава біографія хлопця із села, який ще у випускному класі мріяв і думав стати програмістом, кінологом чи психологом. Але, як це часто буває у житті, вибрав навчання ювелірної справи. Два роки у столиці минули у потоці справді наполегливих і цікавих навчальних студій і так сталося, що Івану запропонували роботу у Житомирі. Звісно ж, у парі із Сергієм. Ні, тоді їх тандем ще не виглядав, як «Ювелірна студія», але до цього, як кажуть, йшлося.
Нині, «Ювелірна студія» однозначно перетворилася у авторитетне, вже із гарною репутацією підприємство, де завжди раді будь-якій людині, яка цікавиться ювелірними виробами, а тим паче, яка прагне щось замовити та придбати. Одразу ж зауважимо, що процес контактування замовника із майстром –виконавцем не можна уявити у вигляді традиційної зустрічі продавця із покупцем, наприклад, продуктового магазину. Тут , у «Ювелірній студії», вже на початках такої зустрічі із замовником розпочинається той самий творчий процес, який завершується виготовленням прикраси чи сувеніру-подарунку. Сергій назвав цей процес суто професійним терміном і визначив його, як «технічне завдання» від якого насправді залежить дуже багато. Адже бажання, смак клієнта, який може стати замовником виробу, треба максимально точно відчути, уявити і зрозуміти. Вже потім з’являється проект виробу, який спочатку виринає у вигляді 3 D-моделі, аби клієнт міг побачити і розуміти, що його бажання враховані адекватно, вірно, або ж навіть і краще. Так, до речі, буває і це також ознака професіоналізму майстрів «Ювелірної студії», які вже знають, відчувають і вміють запропонувати замовнику –покупцю певні родзинки для виробу, який для споживача має стати не тільки гарним чи зручним, але й сповна своїм, улюбленим предметом –супутником у житті. Однією із особливостей виробничого процесу у «Ювелірній студії» є бажання обох майстрів – ювелірів спілкуватися із замовником віч-на-віч, без посередництва нині модних і зручних у комунікації гаджетів. Сергій, який зауважив на цьому, сказав, що важливо розгледіти безпосередню реакцію людини на той виріб, який вона замовила. Хоча безумовно, нескладно і досить зручно відправити фото для первинного огляду замовлення на телефон клієнта. Але то- не те! Для майстра важливо побачити і відчути безпосередні враження замовника від щойно завершеної роботи. Втім, вражень і відчуттів після зустрічі у «Ювелірній студії» у кожної людини, яка сюди завітала хоча б на кілька хвилин, дуже багато. Звісно, далеко не кожна жінка ( а нині серед замовників виробів «Ювелірної студії» здебільшого жінки) намагається вникнути чи з’ясувати для себе тонкощі мистецького ремесла Сергія чи Івана, однак, те, що «студія» пропонує своїм відвідувачам, а згодом і замовникам дуже цікаву, у чомусь навіть унікальну продукцію, сумнівів не виникає ні у кого. Адже у кожному виробі майстри залишають частинку енергії, праці, своєї неповторності, яку дехто називає талантом. Кожен, хто замовляв вироби у «Ювелірній студії» це відчуває, із цього тішиться і радіє. Власне, якраз у цьому і полягає головний зміст людського співжиття – жити у злагоді, у взаєморозумінні, у красі і гармонії. А гармонія досконалості у ювелірному виробі вимірюється так званою творчістю майстра, яка у свою чергу є мірилом його моральних чеснот. Так було здавна і приємно, що неписані, але звичні у народі традиції шанобливого ставлення до ювелірних виробів, продовжуються невтомною, щоденною і дуже плідною працею майстрів «Ювелірної студії» нашого міста. Зрештою – це очевидний респект для Житомира і для житомирян. І також точно, що це і мірило нашої цивілізованості.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації