Про таких як він кажуть — всебічно розвинута особистість з чіткими принципами, моральними цінностями, багатим життєвим досвідом і досягненнями. Головним з них він вважає своїх дітей, які разом з ним на фронті.
* * *
Доля не була занадто ласкавою до Івана Гордєєва, випробовувала з юних літ. Але це лише загартувало, навчило розрізняти добро і зло та додало людяності. Самоосвіта, книги, історія, спілкування зі свідками минулого, зокрема своєю бабусею, формували сильного чоловіка та патріота.
«Патріота-націоналіста», — з посмішкою уточнює 56-літній Іван Олексійович.
Це не просто слова. Після служби в армії, у середині 1980-х років він повернувся до рідного Мирополя на Житомирщині. Під впливом історії власного роду, який зазнав репресій радянської влади, доєднався до національно-демократичного руху.
Заснував у райцентрі осередки Української Гельсинської спілки, Народного Руху, Української республіканської партії та проводу ОУН. Активно наближав, а 1991 року, вітав звільнення України «з московських кайдан».
Паралельно здобував вищу освіту, працював за фахом інженера будівельника-технолога. Заснував та очолював кілька будівельних компаній. Створив сім’ю, виховував сина і доньку. Життя так сталося, що дітей піднімав самотужки…
А ще, як творча натура, — писав музику та вірші, випустив збірку поезій. Заснував благодійний фонд, що виступив фундатором обласної премії імені Михайла Клименка, яка вручається літераторам Житомирщини.
У лютому 2022 року насичене, сповнене планів життя Івана Гордеєєва круто змінив напад на Україну московської орди.
Вже 24 лютого Іван Олексійович без повістки вирушив до військомату, аби захистити державу, як каже, від «дурнуватого сусіда». Пояснює: «Пішов сам. Мовчки. Надіявся, що моїм дітям не доведеться іти на війну».
Потім були тривалі черги в ТЦК, моральна та фізична напруга, що розтягнулася на три доби. 27 лютого командування 3 окремої танкової бригади знайшло Івану Гордєєву посаду у підрозділі зв’язку.
Далі були бойові завдання на Харківщині, телефонні розмови з сином донькою, швидкоплинні відпустки у теплому домашньому колі з дітьми, знову служба…
Монотонність фронтового буття старшого сержанта Гордєєва порушив восени 2024 року син Роман. Приголомшив батька:
«Зателефонував і каже — я йду до війська, служитиму у твоїй бригаді. Я отетерів, — згадує пан Іван. — Адже майже весь перший рік свого життя Роман провів в лікарні, я геть не сподівався, що йому доведеться служити в армії. Заспокоївся, зрозумів, що це його рішення, рішення чоловіка, яке я маю поважати».
Підписавши трирічний контракт із Залізною бригадою, після відповідного навчання Роман продовжив службу у підрозділі радіоелектронної боротьби (РЕБ). Стали у нагоді досвід довоєнної роботи керівником автоматизованого заводу з виробництва бетону та захоплення з дитячих років комп’ютерами.
За словами командування підрозділу, нині 27-річний старший солдат Гордєєв успішно виконує бойові завдання та знешкоджує ворожі БПЛА.
А влітку нинішнього року додала батькові хвилювання 26-річна донька Тетяна. «Я буду там, де й ви!», — заявила мені. Звісно, я погодився, — посміхається Гордєєв-старший. — Потім дізнався, що Таня з порогу заявила рекрутерам, що служитиме в Залізній бригаді, чого б це їй не вартувало. Така вона у мене – рішуча. Зараз як і я, зв’язківець — в іншому підрозділі».
Сьогодні сім’я Гордєєвих виконує бойові завдання на Харківщині. Батько пишається сином та донькою.
«Те, що діти слід за мною пішли у ЗСУ, — це їхня висока повага до мого вибору і до мене особисто, як батька, — наголошує Іван Олексійович. — Їхня довіра до мене і найвища оцінка. Я дякую їм за їхній вибір. Дякую, що вони зрозуміли, яким важливим чином для нашого народу, для нашої держави є боротьба за Незалежність».
3 окрема важка механізована Залізна бригада
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації