Мати 31-річного ветерана понад рік домагалася, щоб фотографію її загиблого сина розмістили на Алеї Слави у рідній громаді. Питання вирішили лише після того, як вона приїхала на сесію Любарської селищної ради разом із ветеранами. Якщо викладене у публікації Юлії Толмачової відповідає дійсності, ця історія ставить неприємне запитання: наскільки щирими є слова місцевої влади про повагу до ветеранів, якщо почути родину загиблого захисника виявилося настільки складно?
Про ситуацію розповіла волонтерка та ветеранська активістка Юлія Толмачова у своєму дописі. За її словами, до Житомира приїхала мати 31-річного ветерана, який добровольцем пішов на війну, служив у ДШВ, зазнав тяжких поранень, отримав інвалідність ІІ групи, сам виховував доньку, а згодом помер від інсульту. Після його смерті опіку над дитиною, за твердженням Толмачової, оформила бабуся.
Вимога матері, як зазначає авторка допису, була максимально простою — розмістити фотографію її сина на Алеї Слави у рідній громаді.
«Більше року мама не може добитися вирішення цього питання. Більше року вона ходить по кабінетах і намагається достукатися до тих, хто має представляти її громаду», — пише Юлія Толмачова. Оригінальний допис Юлії Толмачової у Facebook
За словами Толмачової, мати намагалася зустрітися з виконуючим обов’язки селищного голови Анатолієм Біленьким, однак «перед нею просто зачинялися двері» — посадовець нібито був зайнятий або не мав часу.
Тут важливо зробити журналістське застереження: ці твердження наразі є позицією авторки допису і матері матері загиблого, а не встановленими судом чи іншою незалежною перевіркою фактами. Любарська селищна рада окремого публічного пояснення щодо цієї історії нам знайти не вдалося.
Громада, яка сама говорить про ветеранську політику
Ситуація виглядає особливо контрастно на тлі того, як сама Любарська громада позиціонує роботу з ветеранами.
На офіційному сайті Любарської селищної територіальної громади створено окремий розділ «Ветеранська політика», де передбачені, зокрема, інформація про фахівця із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб і «Шлях ветерана Любарської ТГ». На цьому ж сайті є окремий розділ «Пам’яті Героїв».
Тобто на рівні структури й публічної комунікації все виглядає правильно: ветеранська політика є, маршрут супроводу ветерана є, пам’ять про Героїв є.
Але виникає принципове питання: що відбувається, коли замість пункту на сайті до кабінету приходить жива людина — мати загиблого воїна?
Бо ветеранська політика — це не лише окремий розділ на офіційному вебсайті. Це також здатність чиновника вислухати родину загиблого, пояснити процедуру, назвати конкретні строки та довести питання до результату.
«Маленьке» питання, яке стало великим
За словами Толмачової, проблему вдалося зрушити лише безпосередньо на сесії. Після виступу ветеранів і загострення ситуації один із депутатів запропонував винести питання на голосування.
«І тоді відбулося те, що мало відбутися ще більше року тому», — зазначає Толмачова.
За її інформацією, депутати проголосували за встановлення портрета воїна на Алеї Слави.
Це рішення, безумовно, можна вважати позитивним результатом. Але саме його обставини й викликають найбільше запитань.
Якщо для встановлення фотографії загиблого захисника справді знадобився понад рік звернень матері, чому це питання не було вирішене раніше?
Адже йдеться не про складний інфраструктурний проєкт, багатомільйонну закупівлю чи земельний спір. Йдеться про фотографію 31-річного чоловіка, який, за словами його матері, добровільно пішов захищати країну, отримав тяжкі поранення та помер, залишивши маленьку доньку.
Саме тому ця історія має значення далеко за межами одного портрета.
«Більшість депутатів» і культура байдужості
Окремо Толмачова описує поведінку частини депутатів під час свого виступу на сесії.
Її оцінка різка:
«Більшості було похєр про що говоримо».
За її словами, депутати сиділи в телефонах, спілкувалися між собою, щось записували, а в авторки склалося враження, що вона «говорить сама з собою».
Це суб’єктивна оцінка учасниці події. Водночас сама проблема, яку вона порушує, заслуговує на значно серйознішу дискусію.
Що відбувається з місцевим самоврядуванням, коли присутність ветерана або родини загиблого Героя сприймається як черговий пункт порядку денного, а не як питання, яке потребує максимальної уваги?
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає ради як органи, що представляють територіальні громади та діють від їхнього імені та в їхніх інтересах. Серед принципів місцевого самоврядування прямо названі, зокрема, народовладдя, гласність, підзвітність і відповідальність перед територіальними громадами.
Тому питання тут не лише моральне.
Якщо громадянин справді протягом року не може домогтися елементарної відповіді від посадовців, це вже питання якості роботи органу місцевого самоврядування.
Парадокс «пам’яті про Героїв»
На сайті Любарської громади одночасно існують розділи «Пам’яті Героїв» і «Ветеранська політика». Є також окремі розділи щодо звернень громадян, графіка особистого прийому та звітів про роботу із зверненнями.
І саме тому історія, викладена Толмачовою, виглядає настільки болісною.
Бо пам’ять про Героя не може існувати лише у вигляді сторінки на сайті або урочистого заходу.
Пам’ять — це коли мати загиблого воїна не повинна місяцями ходити коридорами влади.
Повага — це коли чиновник знаходить час поговорити з нею.
Ветеранська політика — це коли родині не потрібно доводити очевидне: її загиблий син заслуговує на місце серед Героїв громади.
Має бути документальна відповідь.
І, можливо, саме ця історія стане для Любарської громади тестом на те, наскільки її ветеранська політика є реальною практикою, а не лише красивим набором розділів на офіційному сайті.
Юлія Толмачова у своєму дописі сформулювала це значно гостріше:
«Справжнє ставлення до Героя проявляється не в ваших промовах. Повага проявляється у дверях кабінету, які або відкриваються, або зачиняються».
Це сильна фраза. Але остаточну відповідь на неї має дати не Facebook і не активісти.
Її має дати сама Любарська громада — своїми рішеннями, документами та ставленням до родин тих, хто віддав за Україну найдорожче.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації