В’ячеслав Мищенко, фотохудожник.
Старенькі хатинки стоять мовчки.
У них давно ніхто не живе, але вони не порожні.
Стіни пам’ятають голоси, вікна — світло ранків,
а підлога — кроки, які колись повертались додому.
Час забрав з них життя, але не забрав сенс.
Вони тримають спогади, як тепло після печі —
невидиме, але справжнє.
І здається, якщо довше постояти поруч,
можна почути не тишу, а пам’ять.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: t.me/zhyt_city
«Велика реставрація» по-житомирськи: театр ляльок непридатний до експлуатації